«Я не знаю, що би робила, якби не воювала»
Взагалі, Віта могла стати програмістом.
Мала до цього хист, кілька разів займала призові місця на міжнародних
конкурсах з веб-дизайну, навіть вступила у Вінницьку ІТ-академію. Але,
коли почалася революція, дівчина забрала документи з вишу і побігла
творити історію.
- Я не знаю, що би робила, якби не
воювала, - зізнається Віта. - Мабуть зайнялася б якимось екстремальним
видом спорту, можливо, їздила б на байку чи щось в цьому роді. Мені
завжди було важко всидіти на місці. Тому я не сиділа під час Революції і
не сиджу зараз, під час війни.
«У Харкові мене затримала міліція, бо я говорила українською…»
Під час революційних подій, Віта брала
активну участь у Вінницькому майдані, штурмувала ОДА, ловила «тітушок», а
потім ще й скидала Леніна у Харкові, була на майданах в Херсоні та
Одесі.
- У Харкові мене навіть міліція
зловила, - говорить дівчина. - Тоді сепаратисти мали штурмувати ОДА, там
ще якийсь мітинг «ватників» мав відбутися. Я туди поїхала з хлопцями,
аби ці події попередити. На площі зіткнулася з ситуацією, коли якась
бабуля чіпляється до української журналістки. Ну, я не витерпіла,
підійшла і щось їй абсолютно необразливе сказала українською. Ну, бабця
на мене накинулася: «Бандеровка, фашистка!», до неї приєдналася ще купа
пенсіонерів. Одна бабця мене вдарила пакетом із пляшками. Не встигла
отямитися, як мене уже міліція волоче. Як виявилося, за те, що я своєю
українською мовою провокувала жителів до побиття себе самої. От такий
абсурд.
«Мамі казала, що під Києвом, в той час, коли уже була в АТО»
А потім почалася війна, і тоді ще
17-річна Віта твердо вирішила поїхати воювати. Боялася лише про одне: що
ніхто не візьме до себе в батальйон неповнолітню дівчину.
- Тоді до мене саме двоє знайомих
зателефонували, запропонували їхати в АТО. Я, звісно, погодилася. Зразу
речі не брала - в чому була, в тому і поїхала, мамі нічого не сказала, -
говорить дівчина. - «Айдар» тоді тільки створювався. Це був перший
заїзд з Майдану і в нього ще навіть назви не було. Я приїхала і не знала
в якому батальйоні знаходжуся. Мамі казала, що під Києвом, щоб вона не
турбувалася. Це через два тижні вже повідомила, що у АТО, коли дізналася
назву батальйону. Спочатку мама дуже сварилася. А потім, уже
змирившись, пишалася мною, фотографії на роботі показувала, хвалилася.
Спочатку в батальйоні «Айдар», окрім
саперних лопаток, нічого не було. Це вже пізніше Міністерство оборони
видало батальйону автомати, аби озброїти роту.
- Пам’ятаю свою першу бойову, -
говорить Віта. - Ці автомати нам видали серед ночі, а ранком ми уже
пішли наступати на Металіст. У мене автомат непочищений був весь в
салідолі. Я ним стріляти не вмію, але біжу в наступ. До цього стріляла
тільки по бляшанкам, і то не з автомата.
За словами Віти, вся техніка в
батальйоні награбована і «віджата» у сепаратистів. Автомати, БМП, і
навіть «Град», усе це бійці забрали у ворогів.
- У нас навіть трофейний БТР є, -
говорить дівчина - Коли ми його забрали, він ще такий «нарядний» був,
весь в російських прапорах і написах. А в середині там навіть «ікона»
Путіна була.
« Я в росіян - фашистка і бандерівка»
На палких проросійських сайтах Віту,
м’яко кажучи, не люблять, планують, як з нею поквитатися. А на одному
форумі навіть пропонували винагороду за її голову. Також «фанати» не
припиняють штурмувати дівчину повідомленнями в соціальній мережі, слати
погрози і всяко принижувати, називають фашисткою і бандерівкою. Але це
Віту не особливо турбує, а «фашистка» і «бандерівка» їй навіть
подобається.
- Я поміняла сторінку «В контакті». На
стару інколи заходжу, закидаю щось провокаційне, щоб «ватників»
остаточно порвало. А вони там так кумедно один з одним під моїми
фотографіями переписуються, сваряться щось обговорюють, - розповідає
Віта. - Повідомлення я ті не читаю, ось бачте, в мене на цій сторінці
1200 непрочитаних смс. Всі одного і того ж плану. Але я думаю, що ці
люди, окрім погроз в Інтернеті, більше ні на що не здатні.
«У нас в «Айдарі» навіть мусульмани і росіяни воюють»
«Айдар» - батальйон, який зібрав
активістів з Майдану і добровольців. По суті, ним ніхто не опікується і
там цвіте своєрідна анархія. Хоча саме це, за словами Віти, і приваблює
людей.
- У нас в батальйоні кого тільки немає:
і мусульмани є, і циган один, і четверо росіян з Ростова, серед них
навіть дівчина є. Росіяни вирішили приєднатися до нас, як до тих, хто
воює проти комунізму. Вони, до речі, так і застрягли в АТО. В Росію їм
дороги немає. В Україну вони теж не поїдуть, бо без документів.
Російські паспорти вони добровільно спалили, а українських поки що
немає. Але вони чудові люди, для мене набагато рідніші, ніж ті, що все
життя жили в Україні, а хотіли в Росію.
«Мені після чергування влаштували фотосесію»
У новому номері французького журналу
«ЕLLE» надруковано матеріал із фотографіями дівчат, що воюють в зоні
АТО. Серед них також опинилася і Віта.
- Було це на Луганській ТЕС. Сиджу я
після чергування, втомлена, замурзана. Підходить до мене командир і
каже, що там французи приїхали, мене дуже потребують. Я нічого не
розумію приходжу, а там журналісти, щось від мене хочуть, а я
французької не знаю. Коли знайшли вже перекладача, вияснилося, що вони
прагнуть мене сфотографувати і взяти коротке інтерв’ю для французького
журналу. При чому вигляд у мене тоді був не для фотосесії: в брудній
формі, з синцями під очима, я навіть розчесати волосся не встигла.
«Нам треба воювати на дві сторони»
Досить довго «Айдар» утримував містечко Металіст. Проте сильно наші позиції погіршилися після проголошення перемир’я.
- На мою думку, нам треба воювати на
два фронти: з зовнішнім ворогом і з внутрішнім. Бо невідомо, звідки
буде останній удар: чи зі сторони Росії прилетить якась боєголовка, чи з
боку влади - указ або закон, який нашу боротьбу зведе нанівець, -
говорить Віта. - Металіст ми тримали з червня по серпень. Ми вже собі
всі позиції ідеально вистроїли, танки прикопали, тому захватити назад
його було нереально. А нам в один день сказали забиратися звідти, бо
президент підписав перемир’я. Потрібно було зробити буферну зону, щоб ми
відступили на 7 кілометрів і щоб російські війська відступили. А за
годину до початку перемир’я у нас десь 40 чоловік убили, після того, як
ми забрали всю техніку, зробивши цю буферну зону.
«На війні все не таке, як в мирний час»
- У мирному житті все не так
сприймається, як на війні, навіть смерть товаришів. Ти розумієш, що всі
на це йдуть, що з кожним може таке статися. На війні світ більш зжатий і
там все набагато швидше відбувається і гостріше, - говорить Віта - Так,
ця війна і Революція змінила кожного з нас, ми стали інші. У нас
з’явилися інші цінності, а матеріальні блага відійшли на другий план. Я
дуже сподіваюся, що така революція буде і в Росії. Можливо, значно
пізніше і не так масштабно, як у нас, але думаю, що вона-таки
відбудеться. Люди уже починають розуміти, хто є хто, і рано чи пізно
вони докопаються до правди.
Немає коментарів:
Дописати коментар