Переживе і цю найдовшу ніч
Свавільний світ у вихорі спотворень.
Ти віднайдеш у ньому все, опріч
Себе колишнього.Все буде без повторень.
Самотнє сонце стигне в небесах,
Дивуючись - якої нам розради?
І лине день, мов попелястий птах,
Над кронами задуманого саду.
Цей день зими непевний наче лік
Людським глупотам у свічаді часу.
Сонцестоянням хтось його нарік,
Та він і нині нам tabula rasa.
Стрибаймо ж спільно в цю найдовшу ніч!
Її обійми - смутку павутиння.
Нам не збагнути ранку протиріч,
Та він вже йде, і це - благословіння!
(вірш - Вадим Димофф, модель - Gwen)
Немає коментарів:
Дописати коментар