Особистість. Тютюнник Василь Никифорович.

17 липня є сенс згадати ім'я видатної людини. Українського військового діяча, полковника генерального штабу Армії УНР, командувача Дієвої Арміїї УНР в 1919 році - Тютюнника Василя Никифоровича. Судячи із послужного списку російської армії, який зберігається в Москві в російському державному військово-історичному архіві, Василь Никифорович народився саме сьогодні...
На фото пам'ятної дошки вказано рік народження 1882р., проте згідно з архівних свідчень ця дата інша 1890р.
Сьогоднішнє згадування цього імені не стільки календарне, скільки символічне...





Кількома днями раніше прочитав думку одного з наших сучасників, який слушно зауважив, що "стояти на колінах", це мабуть наша українська улюблена позиція. У своїх роздумах він логічно запитує - чому під час Голодомору український селянин був готовий, в окремих випадках,  з'їсти, вибачте за натуралізм, власну дитину, а мав би взяти суховила і вбити голову сільради, місцевого мєнта чи підбурити село на бунт і з тими самими суховилами піти на НКВДшні автомати, але не загубити власної честі! Невже життя своєї родини цього не варте? Як жити після того, як ти власними руками вбив СВОЮ ДИТИНУ? Що кожен з нас готовий відповісти на ці запитання?
А відповідь мабуть проста. Для початку хоча б потрібно зрозуміти, що всі ті, хто на смерть стояв за українську, хай і незграбно визначену ідею, були ГЕРОЯМИ.
Про це потрібно говорити використовуючи будь-яку можливість. Хмельницький, Мазепа, Тютюнник, Бандера, Шухевич, Мельникович, Терпило, Шашкевич, Шепель...ГЕРОЇ! Тому що вони говорили і до сьогодні звертаються своїм життям до кожного з нас -  ВСТАНЬТЕ З КОЛІН! Безумовно насилля не є найкращим виходом з тої чи іншої ситуації, але нажаль інколи буває потрібним...
Я далекий від думки, що Василь Никифорович мріяв провести своє буденне життя у стані війни і шукав для цього можливості як "солдат-вдачі". Доля занесла його у час коли потрібно було приймати рішення. Він міг емігрувати за кордон, як це зробила значна частина імперського офіцерства, міг податись до більшовиків на хвилі кон'юктури, міг приєднатись до "біляків" воюючи за "царя і отєчєство", але обрав для себе складну і не дуже популярну тоді роль українського патріота. Не личило йому стояти на колінах.
За цей взірець, Василь Никифорович, шана Вам і вічна пам'ять.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%8E%D1%82%D1%8E%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/zapaleniy_lyubovyu_do_vitchizni.html
http://geroika.org.ua/na-poltavschyni-zaboronyly-vstanovlennya-pamyatnyka-vasylyu-tyutyunnyku/