Почитати. "Нічниця". Жанна Куява у Квітнику.

Жанна Куява у Квітнику.

Полум'я. Справжнє полум'я на короткий час запалилось у нашій гостьовій студії. Наскільки важко бути настільки емоційною? У чому розрада та прихисток цієї, відкритої, як широкі обійми, жінки. Не встиг запитати. А повинен був. Зрозуміло, що часу для того було замало. На хвилі піднесення хотілося літати, а не шукати прихистку. Навіщо, якщо так добре парити між іншими темами розмови, що торкаються таких приємних речей... Чуттєвість, кохання, відданість та пристрасть. Потрапиш в полон і спробуй повернути собі розум, як Одісей на острові Сирен...
Жанна несе в люди свої два романи - "Нічниця" та "Із медом полин".
Пірнемо в них, але так, щоб  не втратити голову...



А така перспектива є. У головної героїні "Нічниці", Іванки, не існує нерозв'язаних ділем. Вона кохає. І це чудово. Жінка без кохання не цвіте. Але цвітіння це виявляється особливим. Божевільним. Вона розчиняється у ньому цілком. Разом із душею. Душею своєю, яка дарує нам від бога справжню індивідуальну самобутність. А чи потрібна вона їй, якщо так солодко розчинитись у проявах свого невимовного кохання до любого Васильочка. Настільки врости в нього, щоб своїм навіженим коханням не залишити вибору своєму обранцю. І вже не настільки важливо, чи він обрав тебе... Нарешті його вибір можна... сповити. ЇЇ кохання вистачить на двох. Потрібно його лишень зберегти. Від людей... А для цього потрібна НІЧ. Навіть вдень.

Жанна Куява у Квітнику

«Із медом полин» – це історії подруг-нерозлийвода, кожна з яких несе хрест свого роду й навіть не здогадується про таємниці одна одної…
У якості невеличкої передумови можна використати сказане самою Жанною:

" У дитинстві у мене була подруга, яка жила в дуже бідній родині. Коли на свята я приходила до неї в гості, вона пригощала щавлевим борщем із алюмінієвої миски. І їли ми викривленими алюмінієвими ложками. Мені це видавалось чимось незвичним, навіть вабливим, бо вдома у нас був посуд уже сучасніший. Навіть просила була маму подати на стіл борщ у такій же старезній алюмінієвій посудині… Натомість подруга біло заздрила мені, що от я народилася в інтелігентній родині, і що їй теж хотілося б мати таких батьків, як мої…

Згодом я задумалася: чому одному суджено мати багато, а іншому так мало? Що воно таке – отой хрест, який мусиш нести протягом життя? Наскільки наше буття пов’язане з предківським, і чи можемо ми виправити те, що, здавалося б, виправити неможливо?.."

Чомусь пригадалось, як я сам у дитинстві, повертаючись зі школи, ділився зі своїм щкільним товаришем покладеним у портфель сніданком. А він відповідав мені тим, що взамін моїм накладанцям з маслом та ковбасою, діставав хліб зі смальцем. Було так несподівано смачно! Після того, я інколи просив маму, щоб вона і мені зробила те ж саме, а вона тільки сумно посміхалась і робила більше накладанців з ковбасою. Щоб вистачило на двох...

Але повернімось до Жанни. 

Якщо Вам закортіло нарешті згадати про ліричність, романтичність та поетичність  українського прозового слова, без самолюбовання, без цивілізаційних нашарувань, без штучних емоцій..., Вам сюди. Тут як у житті. Просто і неочікувано. Тут горить справжнє полум'я.