У якості передумови:Хтось тебе вдарив по лівій щоці, не підставила праву.
Застрибуй в останній вагон, а то втече.
Вони все одно виберуть Варавву… ( Галина Паламарчук)
Міжолігархічна війна, видимі прояви якої так активно обговорюють, - від звинувачень Саакашвілі на адресу уряду до арешту Мосійчука, - починає входити в активну фазу...
А інакше й бути не могло. З відходом політичного та бізнесового диктатора - Віктора Януковича - олігархи виявилися силою, найбільш підготовленою до взяття влади. Слабкість і кількісна недостатність авторитетної еліти - сукупності людей, що досягли високого професійного рівня у своїй справі і зберегли високі моральні стандарти; Фейковість переважної більшості політичних партій; вразливість громадянського суспільства, багато представників якого віддають перевагу рівню децибел, а не IQ - поки не змогли скласти серйозної конкуренції володарям сконцентрованого фінансового, адміністративного, медійного та організаційного ресурсів. Вже вкотре в Україні народ купує лотерейний квиток, а за виграшем приходить влада. Так було після референдуму про незалежність, після Майдану 2004-го, після Революції гідності. Одна з ключових проблем нинішнього важкого періоду полягає в тому, що ця сама влада не може розділити виграш. Боротьба за нього між олігархами сильно нагадує фінальну сцену фільму "Парфюмер". Ми ж з вами поки спостерігаємо за подіями і тому, за традицією відповідних закладів, платимо дорожче всіх. Не просто грошима - майбутнім.
Якщо хтось забув, хочу нагадати, що український олігархат по-своєму підтримав Майдан. Коротко нагадаю чому. По-перше, Янукович зі старшим сином і командою "младореформаторів" залишили олігархам огризки пасовища. Позбутися від загарбників активів і потоків, що влізли солітерами навіть у старі олігархічні бізнеси, хотіли всі без винятку. По-друге, більшість бажала залишатися "першими хлопцями в селі", а не NN-ми "у столиці". А адже саме таку долю їм приготував Віктор Янукович, коли напередодні Вільнюського саміту ЄС взяв курс на Московську метрополію. Майдан олігархам здавався шансом повернути собі бізнес-поле, окуповане Сім'єю.
Олігархи виділяли і через своїх людей передавали гроші для Штабу. Частково, але надавали свої ЗМІ для висвітлення подій. Нависали у Януковича на руках, не даючи застосовувати силу. Включали своїх американських лобістів, що мали можливість оперативно зайти в досить високі вашингтонські кабінети, щоб повідомити інформацію про прийняття рішення змести Майдан, як це було, наприклад, 19 лютого. Лазили по грейдерам і Клюєвським явочним офісам. А головне - якби не вони, хіба у нас були б такі чудові маріонетки на сцені? Кожного з підшефних "лідерів Майдану" їхні фінансові куратори по черзі возили в Межигір'ї або на Банкову в своїх автомобілях, або домовлялися про їхні зустрічі з Януковичем. Де б були Тягнибок, Кличко і Яценюк, якби свого часу не потрапили в щедрі руки Коломойського, Клюєва, Новинського, Фірташа, Льовочкіна, Ахметова? ..
Однак не варто цих та багатьох інших політиків вважати одноосібно винуватими в тому, що вони беруть участь у проктологічному ляльковому театрі олігархів. Величезна частина населення, незважаючи на пережиті потрясіння і піднесені уроки, залишається пасивним спостерігачем, бажаючим отримати чарівну таблетку, здатну одним махом позбавити від всіх проблем. Олігархи - фахівці з виробництва таких таблеток, їх рекламування і фінансуванню двох цих необхідних для завоювання електорального ринку процесів. Споживачі не замислюються про те, скільки коштує пропозиція нового продукту на ринок. На минулих парламентських виборах у Верховну Раду зайшла лише одна організація з ознаками політичної партії - "Батьківщина", всі інші - передвиборний продукт, зліплений, в кращому випадку, за пару місяців до сезону продажів. Але хто ж про це думає? Хто вважає витрати на ролики, борди, "джинсу", членів виборчих комісій, спостерігачів, чорний піар на конкурентів? А це ж треба відбити. І, враховуючи, що бізнес - це не мистецтво заради мистецтва, відбити - з максимальним прибутком.
Сьогодні, дивлячись на борди на вулицях Києва, можна сміливо припустити, що єдиний прибутковий бізнес, що залишився в країні - це політика. Сотні мільйонів доларів - ціна передвиборчої кампанії, що претендує на серйозний куш колективного суб'єкта виборів. Люди купують красиво упаковану таблетку. Як правило, без лікуючої речовини. То чому ми скаржимося на здоров'я? "Вони, після всього, що пережила країна, так нічого і не зрозуміли", - гнівно вигукуємо ми, дивлячись на лицемірні і бездарні дії влади (або опозиції - немає різниці, тому що і влада, і опозиція мають загальний олігархічний фундамент). А виборці, що прийшли, а ще гірше - що не прийшли, на вибори в 205-му окрузі, щось зрозуміли? Я іноді думаю: "Господи, що ж робити українцям, які живуть на території, тимчасово окупованій хохлами?". Виборців силою змусили робити вибір між двома гадьонишами? Третього варіанту не було? А якщо подумати? Просто подумати...
Як на мене, бути патріотом - означає думати. Розумно керувати. Розумно обирати. Розумно реформувати. Розумно воювати. Розумно вести міжнародні переговори. Розумно рефінансувати. Взагалі розумно робити свою справу: пекти, лікувати, добувати, виробляти, перевозити, вчити і, звичайно ж, вчитися ... Але багато хто вважає "Навіщо?", Адже можна вибрати "одну таблетку". Ось вона - на екрані, рекламується без інструкції з перерахуванням побічних дій. Шо треба - обіцяють опустити, шо надо - підняти. "А виробник?" - "Та яка різниця ?! Беремо!" ...
У підсумку вітчизняний олігархат: а) хто для відновлення своїх позицій на ринках після відходу Януковича; б) хто для зміцнення своїх позицій по віджиманню активів у колег по цеху; в) хто для боротьби з Дунканом Маклаудом з Банкової - створив безліч партійно-таблеткових проектів, зайнявши майже всі з наявних політичних ніш: націоналістичну, радикальну, "малийбізнєсзащіщающую", "сроссієйвоюющую", "россіюзащіщающую", "мєровпользующую", "атошніковнабойподнімающую", "новимиобличямиторгующую".
У кожного олігарха на балансі по кілька партійних проектів. Як правило - ідеологічно несумісних. Політичне забарвлення "Опозиційного блоку" - таблетки для Південного Сходу - антагоністичний позиціонуванню Радикальної партії Олега Ляшка. Покликана переполовинити ринки електорату "Опозиційного блоку" партія "Відродження" - не виглядає ідеологічним братом як би пахнучого фронтовими окопами "УКропу". Закликає жити по новому партія "Солідарність", як би вступає в протиріччя з консервативним "Нашим краєм", створюваним за принципом "хто при німцях добре жив, то и при наших буде добре жити". Зразок? Тримайте...
Ну і що? Гаманець-то у кожної з антонімічних пар - один. Головне для спонсорів - закинути трал на якомога більшу кількість електоральних косяків. Саме тому пара партій, покликаних зібрати електоральні врожаї на Заході і Сході, - далеко не межа. У деяких, з урахуванням регіональних проектів, столуються і "трійки", і цілі кінні "виїзди", запряжені зарею майбутніх бізнес-дивідендів. Всі ці партії змагаються один з одним, імітують, воюють, об'єднуються, розпадаються. І ми стежимо уважно за цим театром, ламаючи списи в соцмережах і за столами, збираючись всією сім'єю на бабусиному дні народження. Найчастіше до них приєднується безліч рядових членів цих партій, жодним чином не присвячених в альянси і плани своїх лідерів і їхніх спонсорів. Використанню втемну тисяч рядових партійців і десятків молодих депутатів сприяють три моменти: чітка форматність проектів, що дозволяє лідерам кидати своїм партійцям шматки лозунгового м'яса, що легко перетравлюються; людська схильність до емоційного сприйняття того, що відбувається, а не аналізу його причин і наслідків; недосвідченість і непідготовленість неофітів до депутатської роботи; незаповнені прогалини в знаннях по багатьом сферах, що дають можливість "старшим товаришам" маніпулювати новачками. Найчастіше ми обговорюємо поведінку об'єктів, а не суб'єктів політичного процесу. Суб'єкти ж живуть своїм життям. І кожен з них нею незадоволений.
На даний момент олігархи розділені на дві групи. Перша отримала мажоритарний пакет влади. Друга - міноритарний. Довгий шлях олігархів у політиці створив цілі матрьошечні структури. Наприклад, Ахметов і Коломойський сидять у Яценюку; Яценюк сидить за розподільчим столом в партії Порошенко, але у Яценюка з Порошенком відносини дуже непрості, бо Порошенко руками Яценюка прагне перерозподілити на свою користь те, що дорого Ахметову і Коломойському. Або ж: Кличко сидить у партії Порошенко, який пригрів Яценюка, що намагається разом з Мартиненком і Іванчуком поховати хімічні підприємства Фірташа і, намагаючись завезти з Росії добрива, завдати серйозної шкоди праотцям Кличка-політика. Таких варіантів з заплутаним взаємопроникненням дуже багато. Зафіксоване навіть популярне у свингерів подвійне проникнення. А вже мовчазних корупційних взаємозаліків - просто не злічити. "О! Та твій орел, я дивлюся, тридцятку" зелені "через" Ощад "вивів!" "Ха! А твій за номіналом погасив за рахунок держави облігації, куплені для тебе на зовнішньому ринку з дисконтом 40-60%!". Ось так у декларації одного "орла" з'явився мільярд, а тещу іншого знімають з розшуку. Залишившись без наглядача (яким був Янукович) і без арбітра (яким був Кучма), олігархи не впоралися ні з булімією, ні з відповідальністю. Президент не став над сутичкою. Він абсолютно передбачувано виявився лише одним з них. І вони саме так його сприймають: без пієтету і навіть поваги.
20 років гарту кожного з носіїв звання "олігарх" перетворили їх на щуролова. Ці люди здатні на тимчасові альянси. Але як тільки будь-який з них отримує можливість відібрати корм у іншого - все внутрішньовидові обмеження випаровуються. Використовуючи близькість до президента країни, Віктор Пінчук змушував захлинатися слиною претендентів на ласі шматки вітчизняної промисловості. Користуючись важелем "Укргаз-Енерго", Дмитро Фірташ із задоволенням відгризав хвости і лапи побратимам. Ахметов, до чиїх інтересів, з цілого ряду причин, Сім'я ставилася з чималою увагою, - тільки посміювався, дивлячись як Янукович перекушував шийки ПРівським більш дрібннішим особинам. Отримавши владні важелі і заплутавшись у цілях - стати чи прем'єром, президентом або володаркою морською, - Ігор Коломойський оголосив полювання на майно побратимів, зажадавши (з торбою в руках) реприватизації їхніх активів. Петро Порошенко, змінивши Коломойського "на посту президента", оголосив піар-кампанію з деолігархізації, відправивши загоничів до власників заводів, розподільних мереж, теплогенерацій, свердловин, телеканалів, великих земельних пулів, а сам, озброївшись Григоришиним, Кононенко і Пасенюком, встав "на номер" .
У мене, як і у багатьох інших, років десять тому була ілюзія, що олігархи здатні в критичний момент домовитися між собою, нехай навіть не в ім'я країни, а в ім'я власної вигоди, бо жодна схема не здатна принести стільки грошей, скільки вони могли б отримати, піднявши капіталізацію своїх активів шляхом сприяння цивілізаційному шляху країни. Будучи особисто знайомою з усіма ключовими гравцями крім Фірташа, я неодноразово чула від кожного з них слова про необхідність встановлення загальних, стабільних правил гри. Але дійсність, даючи шанс кожному, доводила: під загальними правилами кожен має на увазі свої. Однак нинішня ситуація вивела міжолігархічні відносини на новий рівень боротьби за виживання. Економічна посуха і відсутність рефері диктують методи.
"У ньому нету державної цілісності. Він повинен був зробити дві речі: відлучити всіх, я підкреслюю - всіх, від держбюджету і від прийняття державних рішень. Він повинен був нас змусити працювати на країну, а змушує - на себе. Це - велика різниця! ". Ці слова я почула від одного з найбільших українських олігархів. Я далека від думки, що, станься Петру Олексійовичу народитися не купцем, а державним діячем, олігархи метнулися б кабанчиками приносити жертви на вівтар країни. Але міць духу і цілеспрямованість активної частини суспільства, в сукупності з державницькою позицією лідера країни, змусили б найбагатших людей України рахуватися з новими стабільними і прозорими правилами гри. Цього не сталося. Понятійкі розкрадені, союзи майже всі розвалилися. Кожного з конкурентів Петро Порошенко покусав рівно настільки, щоб розлютити, але не перегризти. У результаті домігся практично неможливого - наприклад, антипрезидентського альянсу Коломойського і Ахметова: Геллер - прощений, Ляшко - у спільному користуванні, прем'єр - за дзвінком зривається і приїжджає до двох господарів життя та скріплює мир пляшкою віскі. Льовочкін з Фірташем поки дотримуються руху неприєднання, спостерігаючи за тим, чиє тільце пропливе за течією першим. Але є тактика, а є стратегія. Стратегія захисту від переділу "ім'ям президента" і "іменем України" змушує олігархів шукати вихід у дострокових парламентських виборах. Місцеві вибори - проба сил, відточування інструментарію. А можливо і створення приводу для перезавантаження великого парламенту навесні. З різних причин в союзники Петра Порошенка складно записати Радикальну партію, "Самопоміч", "Батьківщину", "Опозиційний блок", "УКроп", "Відродження", "Свободу". Падіння рейтингу президента, зростання рейтингу його явних і латентних опонентів створюють передумови для перерозподілу часток вже не в конкретних бізнесах, а в державі Україна.
Порошенко цей сценарій категорично не влаштовує. Який перерозподіл часток! Попереду - бенкет: непродовження мораторію на продаж землі, приватизація стратегічних об'єктів. І все це у доведеній до потрібної кондиції убогості країні. Основні інструменти протидії планам міноритарних олігархів - силовики. Останні події в Раді покликані були продемонструвати не тільки ефектність їх дій виборцям, а й ефективність - парламентаріям. СБУ - ще не цілісне, прокуратура - коммерціалізована. Іншими словами, якість матеріалу меча караючого - так собі. Але маленького гризуна зарубали - від чого чотирьом сотням піддослідних стало не по собі.
Ви - медик і знаєте, що керованість вашою галуззю втрачена, але ви сподіваєтеся, що у інших справи йдуть інакше. Ви - банкір і за останній рік у вас стало в два рази більше сивого волосся, але вам хочеться вірити, що хтось себе почуває краще. Ви - військовий і ви проклинаєте тих, хто повинен був і не забезпечив вам можливість ефективно захищати свою країну, але ви вважаєте ... Порошенко-олігарх не може ефективно керувати країною, що і довів за півтора року. Його небажання делегувати повноваження професіоналам і, манія величі, що перетворилася на загрозу національній безпеці, не дають підстав сподіватися на якісне перезавантаження управлінського класу.
Але й весняні вибори під олігархічними знаменами, замаскованими під партійні прапори, не зможуть якісно змінити ситуацію. По-перше, цілі ніхто не міняв. По-друге - рано. Ми як і раніше між запропонованими елітами. Країна вже втратила представників старої управлінської школи і ще не створила школу, що продукує в достатній кількості нових фахівців.
Нам би ще почекати, коли бажання змінити країну переплавиться зі знанням як це зробити і умінням. Нам би ще навчитися поважати закон, а не міняти бєспрєдєл одних переможців на беззаконня інших. Нам би пережити поєднання трьох вибухонебезпечних факторів: радикалізації суспільства через відчуття кричущої несправедливості; його ж зубожіння і втрату владою монополії на застосування сили. Нам би пояснити владі, що ті, хто прийде їй на зміну, через бездарність правління нинішніх мажоритаріїв і міноритаріїв, матимуть лише один ресурс - посадити попередників.
Автор -
Юлія МостоваДжерело - http://gazeta.zn.ua/internal/bitva-krysolovov-_.html
Немає коментарів:
Дописати коментар