Подивитись у лютому. Свіже кіно.

Напередодні чергової церемонії вручення нагород Американської кіноакадемії вітчизняні прокатники порадують глядача парочкою "гучних" картин, що мають серйозні шанси включити в свій призовий актив кілька статуеток "Оскар".     Тим же, хто віддає перевагу в темряві кінозалу уникати знайомств з соціально-економічними і кримінальними проблемами, повинні припасти до смаку яскраві зразки жанрів кінокоміксу і хоррора.     Також місяць виявиться досить врожайним для шанувальників вітчизняного кіно і тих, хто не уявляє свого тижні без походу на кінофестиваль або в кіноклуб.

 "Гра на пониження", реж. Адам МакКей

МакКей перш був відомий як постановник і продюсер розважальних стрічок, таких, як "Зведені брати", "Мисливці на відьом" і "Копи в запасі".

Однак його екранізація документального бестселера Майкла Льюїса "Велика гра на пониження. Таємні пружини фінансової катастрофи" була тепло прийнята критиками і отримала п'ять номінацій на "Оскар" (включаючи номінації в категоріях "Кращий фільм" і "Краща режисура").

 Крістіан Бейл, Бред Пітт, Райан Гослінг і Стів Карелл виконують ролі фінансових аналітиків, які виявили системні проблеми ринку іпотечних кредитів і вирішили заробити на те, що незабаром стане для країни головним економічним випробуванням з часів Великої депресії.
Багато оглядачів називають картину найкращим кінематографічним осмисленням передумов світової економічної кризи кінця 2000-х і найбільш вдалим зверненням до теми фінансових махінацій з часів "Уолл-стріт" Олівера Стоуна.


 "Captum" ("Полон"), реж. Андрій Матешко

Фільм Матешко став першим в повнометражному ігровому кіно безпосереднім відгуком на військові дії на сході України.

Його прем'єра відбулася в рамках Одеського кінофестивалю, де він увійшов відразу у дві конкурсні програми - міжнародну та національну.

У аудиторії стрічка викликала змішані враження, а критики і члени журі сприйняли її з незвичайним для професійного співтовариства одностайністю - різкою ворожістю. Чи варто говорити, що "Captum" залишився без жодних нагород.

 Потрібно відзначити творчу сміливість творців картини, що роповідає про декілька військових і цивільних, що знаходяться в полоні у напізруйнованому сараї, що покосився, і їх безжальних вартових (очевидно, представників воєнізованих бандформувань на сході країни).Автори "Captum'а" першими серед українських кінематографістів зважилися художньо осмислити трагедію наших співвітчизників, не соромлячись при цьому у виборі виразних засобів. Також гідно всіляких похвал те, що у фільмі акцент зроблений не на засудженні тієї чи іншої сторони конфлікту, а на загальнолюдських цінностях, від яких так багато з нас відступає, коли береться в руки зброя.Але, на жаль, фільм Андрія Матешко являє собою той прикрий випадок, коли відсутність таланту і попросту доброго смаку робить чесність не просто невідокремленою від експлуатації, але невідємною її частиною.Прагнучи утримувати драматичну тональність розповіді на одній щемливій ноті, автори чергують крики, прокльони, ридання, тортури, вбивство кота та інші непотребства, перемішуючи їх з діалогами, в яких незграбно намагаються поєднати глибокодумні міркування з люмпенской лайкою.У результаті дійство залишає враження недолугої, набридливої ​​істерики, яку намагаються видати за успадкування жанровим традиціям плачу з античних трагедій.

 "Дедпул", реж. Том Міллер
 
Черговий супергерой (точніше, супер антигерой) "марвелівського" всесвіту отримав у своє розпорядження окреме кінополотно.
До цього Дедпул з'являвся в картині 2009 року "Люди Ікс: Початок. Росомаха", де виступив в невеликій ролі супротивника головного персонажа. У новій картині, яка також входить в серію "Люди Ікс", його можна назвати скоріше позитивним.

 Як відомо шанувальникам коміксів, Дедпул, уроджений Уейд Уїнстон, є товаришем по нещастю Росомахи: його також піддали генетичним вдосконаленням у рамках програми "Зброя Ікс", що дозволило йому придбати неймовірну здатність до регенерації.
Однак Дедпул зовсім не відчуває подяки до вчених, що перетворили його на ідеального солдата, при цьому спотворивши і тілесно, і духовно. Зумівши вибратись з лабораторії, де він виконував функцію піддослідного кролика, він збирається відшукати тих, хто ставив над ним сумнівні (але такі, що увінчалися повним успіхом) експерименти.
Головне питання, яке хвилює фанатів: чи збереже в кінофільмі Дедпул свою особливість, що відрізняє його від побратимів по мальованим історіям, - відчувати себе не справжньою людиною, а персонажем, і жартувати на цю тему з аудиторією?
"Діпа", реж. Жак Одіар
Переможець минулорічного Каннського МКФ, знайомий українським кіноманам по "Молодості" і недавнім "Вечорам французького кіно", виходить у широкий прокат, що, на жаль, досить рідко трапляється з фестивальними хітами.

 Цей фільм викликав гарячі суперечки,бо картина одного з найбільш авторитетних постановників Європи сприймається як прогноз важкої соціально-політичної ситуації, що виникла в результаті напливу біженців з розтерзаних війнами країн Близького Сходу.
Фільм присвячений трьом тамілам, які покинули рідну Шрі-Ланку, рятуючись від терору, розв'язаного урядовими військами. Але і в мирній Франції вони не знаходять спокою, оселившись в емігрантському гетто, своєрідній країні в країні, де рідко з'являються поліція і соціальні працівники.
Автори фільму не будують ілюзій щодо здібностей людини до швидкої соціальної адаптації в чужій країні і досить далекі від спроб ідеалізувати представників розорених бойовими діями і беззаконням держав.
Але при цьому картина сповнена віри в людську гідність і добру волю, в необхідність надавати допомогу тим, хто її потребує.

 Це робить "Діпа" близьким нашим співгромадянам, багато з яких самі були змушені покинути охоплені війною рідні міста або надавали допомогу біженцям-співвітчизникам.

"У центрі уваги", реж. Томас МакКарті

Один з фаворитів "оскарівської" гонки (в активі стрічки МакКарті - шість номінацій, що включають категорії "Кращий фільм" і "Краща режисура"), що став лауреатом без малого сотні нагород різних кінофестивалів та кінопремій, присвячений одному з найбільш драматичних епізодів в історії американської католицької церкви.

 В основі фільму - розслідування, яке ведуть співробітники газети The Boston Globe.
Вони виявляють ряд випадків сексуального насильства над дітьми, вчиненого католицькими священиками. Журналісти починають підозрювати, що керівництво бостонської митрополії було обізнане про те, що відбувається, але не прийняли належних заходів для покарання винних і для запобігання нових злочинів.
Крім інших достоїнств, фільм Томаса МакКарті в черговий раз нагадує, що релігію можна ототожнювати з церквою, як суспільним інститутом, часто чинним всупереч усім християнським догматам, і що священицький сан не перешкоджає людині вчинити злочин - як і за часів Христа, розп'ятого за намовою священнослужителів.
"Політ золотої мушки", реж. Іван Кравчишин
Фільм Івана Кравчишина, подібно "Captum'у" Андрія Матешко, брав участь у національному конкурсі Одеського МКФ і також залишився без нагород, на які, втім, навряд чи міг розраховувати.
Автори цієї картини, поставленої по збірці оповідань Богдана Волошина, намагаються, оспівуючи красу карпатської природи і своєрідність галицьких звичаїв, створити щось на зразок вітчизняного варіанта балканських фантасмагоричних комедій.

 Глядач, що володіє янгольським терпінням і поблажливістю, дійсно зможе відшукати в картині чимало дотепних епізодів.
Але для всіх інших цей фільм зі своїм нав'язливим і виснажливим дуракавалянням може виявитися кінематографічними тортурами.

"Театр примар", реж. Хідео Наката
Головний японський постановник хоррора, творець стрічок "Дзвінок" і "Темні води", порадує шанувальників жанру історією про молоду актрису, яка ніяк не знаходить собі застосування, перебиваючись епізодичними ролями в третьосортних телесеріалах.
Бідолаха з радістю погоджується виконати головну роль в амбітній театральній постановці, не підозрюючи, як часто участь у цьому спектаклі змусить її згадувати афоризм про мистецтво, що вимагає жертв.

 У героїні виникають деякі тертя з іншими виконавцями і режисером, але небезпека загрожує їй зовсім не від заздрісних і навіжених колег, а від ляльки, що також бере участь у сценічній дії.

Як добре відомо поціновувачам кінематографічних жахів, ляльки можуть відрізнятися напрочуд кепською вдачею і схильністю до смертовбивства. І саме такий цей предмет театрального реквізиту, увібрав у себе негарну ауру вчиненого колись лиходійства.


Джерело -  http://life.pravda.com.ua/culture/2016/01/29/207340/