ВВС Україна оголошує "довгі списки" Книги року ВВС-2016.

ВВС Україна оприлюднила Довгі списки літературної премії Книга року ВВС-2016 та Дитяча Книга року ВВС-2016, яка проводиться у партнерстві з Культурною програмою Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

"Довгі списки" формувала редакція ВВС Україна. Є сенс уважно переглянути короткі ремарки про номінантів цієї премії і обрати собі для читання те що до смаку.

До Довгого списку премії Книга року ВВС-2016 увійшли 14 видань:

 Катерина Бабкіна. Щасливі голі люди. – Чернівці: Meridian Czernowitz, Книги – ХХІ, 2016.

 «Щасливі голі люди» – тематично об’єднаний цикл оповідань Катерини Бабкіної про щастя або, якщо точніше, про те, що стається з нами перед ним. Це історії про покоління тих українців, хто ще краєм життя застав совок і руїну по ньому, хто виріс і зміцнів як міг, радше не завдяки, а всупереч усьому, що з ними відбувалося; про те, як ці люди живуть тепер і взаємодіють зі світом, в якому – і війна, і любов, і еміграція, і Ханой, і Нью-Йорк, і мертві, і живі, і сліпі, і немудрі. І головне – про те, як з цим усім бути щасливим.
Цитата -  Катерина Бабкіна: Я дуже хотіла написати певний портрет часу. Знаєте, у китайців є такий прокльон «щоб ти жив у годину змін». Це книжка про часи з 80-го року до зараз, про ті кілька поколінь дорослих українців, які зараз активні економічно, творчо, політично. З тими усіма історіями і травмами, які вони пережили. Книжка про те, що з ними сталося.

Катерина Бабкіна

Голі люди і Щаслива Бабкіна.Презентація книжки "Щасливі голі люди" на Книжковому Арсеналі в Києві

 Олександр Бойченко. 50 відсотків рації. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2016.

 Цю книжку можна читати як збірку старіших і новіших оповідань або навіть як невеличкий автобіографічний роман, у якому відносно важливі для автора події викладені у відносно хронологічному порядку. Однак сам автор твердить, що його тексти належать до жанру сюжетної публіцистики.

Цитата - Олександ Бойченко:

 «Відтак представлені в цих текстах постаті строго на 50 відсотків є реальними, а на 50 – вигаданими. Те саме з розказаними тут історіями: на 50 відсотків вони є літературними, а на 50 – журналістськими, на 50 – комічними, а на 50 – не дуже».
 «Це 50 історій з життя. Логіка розташування цих текстів така, що майже кожна порушена тут тема чи історія має за контрапунктним принципом якусь свою протилежність. Якщо щось розглянуто з одного погляду, то через кілька текстів буде розглянуто з іншого, підважить ту рацію, яка була висловлена у тому тексті. У книжці хотів показати, що варто пам’ятати про іншу правду, яка, можливо, не гірша»
 «Щодо назви, то видавець, звісно, не був задоволений. Сказав, що вона некомерційна. Але коли мене хтось просить щось змінити, то я цього ніколи не зроблю, навіть якщо завалиться світ. А ще: знаючи український народ, то був впевнений, що 50 відсотків читачів у книгарні подумають, що це «50 відтінків сірого», а коли принесуть додому, то вже міняти не будуть. Тому вважаю, що то добра комерційна назва»

Олександр Бойченко

Руслан Горовий. 40 …або чому чуваки не святкують. – К.: ТаТиШо, 2016.

«40, або Чого чуваки не святкують» – восьма книжка письменника, якому цього року виповнилося 40. Вона вийшла у новоствореному (Горовим разом із друзями) видавництві «ТаТиШо». Це своєрідний роман з оповідань. Оповідання хоча й не пов’язані між собою, однак ілюструють певний вік чоловіка: 0, 10, 15, 20, 33, 40 та ін. В анотації до книжки сказано: «Книжка не є легкою прогулянкою по житті, як не є інструкцією з експлуатації чувака. Хоча вона допоможе гарніше зрозуміти його поведінку та реакцію на різні події. Ніхто не має шансу пережити життя вдруге або повернутися й виправити помилки чи приховати скелети в шафах. Саме тому перші сорок років дитинства у чувака найтяжчі…»
Цитата - Руслан Горовий - " Так чи інакше ми всі зараз переживаємо кризу. Події останніх років сильно вдарили по кожному, хто має очі і вуха. Моє 40-річчя з усім цим збіглося. Зазвичай письменники – такі люди, що уважно слухають, пропускають все навколо крізь себе і, зрештою, формують у щось. Так і зі мною. Каша в голові варилася, варилася і зварилася, тобто поступово оформилася в тексти. А щодо особистої кризи в загальному розумінні, то в мене її немає. Вік – взагалі штука відносна. Наскільки ви себе відчуваєте, стільки вам і років. Щоправда, я закінчив один життєвий період, почав інший. Я в абсолютному дзені. І це в книжці також, сподіваюсь, прочитується."

 Алла Дорош. Баобаб та інші історії. – Київ, Санченко: Електрокнига / Михайлова: ЛітМайданчик, 2016.

 Збірка оповідань Алли Дорош – це саме історії, їх можна переповідати, як історії своєї родини чи сусідів, чи попутників у поїзді, чи коли там ще випадає вдала нагода для історій. А щоб читач не сумував, їхня дія розгортається від каучукових плантацій в екваторіальній Африці до джазових клубів Брюсселя, від київського Майдану під час революції до польового госпіталю на лінії зіткнення на Сході. Історії часом теж трапляються доволі карколомні, що лише підтверджує наші підозри в тому, що вони невигадані.

Алла Дорош

Цитата - Алла Дорош -

"Багатоголосся – це те, чого не бракує сьогоденній літературі. Важливо обирати за своїм смаком і бути толерантним до себе, як читача. Книжка, що «не пішла сьогодні», може виявитися “бомбою” завтра, або ні.  Вибір книги і таймінг для її прочитання можуть не співпадати, як модус «тебе сьогоднішнього» , «вчорашнього» і «майбутнього». Важливо – впускати її у своє життя. Ритм і темп читання визначає внутрішній розвиток. Автор нічого не мусить. Читач сам обирає, що конкретно потрібно йому для читання: розвага, діалог,  заповнення пустот, пул для роздумів. До 20-ти я читала усе, що потрапляло до рук. Після 30-ти стала перебірливіша, прагматичніша, жадібніша. Усе, що не додає, не дискутує і не провокує – в бан. Нічого особистого, час."

 Юлія Ілюха. Неболови (Навчи мене мріяти). – Харків: Віват, 2016.

Юлія Ілюха

 Цитата від невідомого читача:

«Неболови» - збірка новел- захопила мене миттєво. Їі герої – звичайні люди: бабця, яка дуже любить свого кота, дівчина у метро, діти – сироти, жінка, дочка якої працює за кордоном, колишня акторка - доброволець тощо.

Чогось такого свого – простого, проникливого, реалістичного, - я не бачила давно. Книга була прочитана за пару годин. Читала, й, звичайно, ревіла, ревіла, ревіла над кожним оповіданням.  Інтуїтивно життєві замальовки пані Юлії, волонтера й громадської активістки, схожі на прозу Сергія Осоки («Нічні купання у серпні»): герої – звичайні люди, опис побуту, яскраві художні деталі, ліризм і виражений ритм прози, але це моє, дуже суб'єктивне враження, яке не претендує на літературознавчий коментар.

Новели письменниці різні за тематикою, проте в них вгадується відмінний художній стиль, який буде вдосконалюватись від збірки до збірки, якщо пані Юлія вирішить писати й далі. 

  Брати Капранови. Забудь-річка. – Київ: Нора-Друк, 2016.

Назву своєї книги Капранови віднайшли в українській міфології. Образ забудь-річки, в уяві предків — річка, яка тече між «цим» світом і «тим». І коли душа переходить з одного світу на інший, вона пролітає над річкою і все забуває.  

Цитата - Капранови -

«Ми подумали, якби наші нащадки знайшли фото одного із нас у німецькій або радянській формі, вони б сказали, що хтось із дідів служив у Вермахті або у радянській армії. Але хто? Це й був перший прийом, який ми використали. А другий прийом нам подарував покійний ветеран війни. Коли йому було 16 років, його мобілізували рити окопи. У їхній бригаді був єврей з Одеси. І коли німці прорвали оборону, всі почали тікати, а єврей не знав, що робити. Цей покійний ветеран Петро Галицький дістав свої документи і віддав їх зі словами: „Бери документи! Будеш Петром Галицьким“. Отже, ми скористалися цим прийомом і вирішили зробити так, щоб троє людей з одним ім’ям Степан Шагута, пройшли крізь три різні армії: радянську, німецьку та українську партизанську. А нащадків примусити розбиратися хто і де був, і чиї вони онуки»

 Макс Кідрук. Зазирни у мої сни. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016.

Макс Кідрук на презентації книги у Чернівцях

«Зазирни у мої сни» — роман у жанрі містичного технотрилера українського письменника Макса Кідрука. Виданий у вересні 2016 року та презентований на Форумі видавців. Книга з оригінальним сюжетом стала третьою в серії технотрилерів письменника. До цього світ вже побачили ще дві книги жанру: «Бот» та «Бот: Ґуаякільський парадокс».
У книзі розповідається про п'ятирічного хлопчика Тео, в якого під час операції на 36 секунд зупиняється серце. Хоч лікарям і вдалося витягнути хлопчика зі стану клінічної смерті, з хлопчиком після операції починає відбуватись щось надприродне. Уві сні до нього навідується якась лиха сила. Родина намагається дізнатись, що ж не так із їх сином і звертається до лікарів. Але це «лихе» починає усвідомлювати, що за ним спостерігають.
Цитата з "Зазирни в мої сни" -
" Розумієте? 
Бо я не зробив нічого поганого! Я не зробив нічого неправильного!
І все ж я тут.
Хочете знати чому? Це довга історія. Історія, сповнена малопомітних і на перший погляд неістотних деталей (лише тепер, із величезним запізненням, я осягнув, якими вони були вагомими). Утім, навіть збагнувши, у що сплітаються ці нібито несуттєві деталі, навряд чи ви повірите, що людина може покінчити життя самогубством через сновидіння. Майже напевно, що не повірите. Що недивно. Два дні тому я б сам не повірив. Але іронія якраз і полягає в тому, що я маю намір вистрибнути з вікна через сон, який побачив у літаку під час перельоту з Орландо до Балтимора.
Гаразд, визнаю, я вагаюсь. І мені страшно. От тільки я боюсь не того, що чекає внизу. Я не тремчу перед смертю. Мене до помутніння в очах лякає думка про те, що мій учинок — цей стрибок — нічого не вирішить. Що пролетівши півсотні метрів і роздовбавши череп об асфальт, я не провалюсь у пітьму та не втечу від того, що прийшло до мене вві сні на борту того клятого «Боїнга». Бо, врешті-решт, мій батько помилявся: у світі точно є речі, які ти не здатен контролювати, але які ніколи, нізащо не захочуть лишити тебе осторонь."

 Андрій Кокотюха. Коханка з Площі Ринок. – Харків: Фоліо, 2016.

 Осінь 1914 року. Почалася Велика війна, Львів окупований російськими військами. Звичний ритм життя міняється назавжди. У місті - голод, холод, арешти. Люди шоковані, виживають. Клима Кошового заарештовано і він чекає вироку в тюремній камері. Все міняє вбивство Божени Микульської, коханки офіцера російського генерального штабу. Коханець - останній, хто навідав її квартиру на площі Ринок. І був не єдиним коханцем. Справа делікатна, розголос не потрібен. Тому Кошовому пропонують залагодити її в обмін на свободу. Рухаючись у пошуку вбивці крок за кроком, Клим та його друг Йозеф Шацький серйозно ризикують життям, відкривають для себе світ шпигунів та зрадників, дізнаються кілька військових таємниць, а головне - останній секрет загадкової красуні Магди Богданович...

 Це п`ята книга з циклу ретро-детективів про пригоди київського адвоката Клима Кошового у Львові початку ХХ століття. Це - перший художній твір про часи окупації Львова російською царською армію, котра сталася незабаром після початку Першої світової війни й тривала дев`ять місяців.

 Богдан Коломійчук. Візит доктора Фройда. – Харків: Фоліо, 2016.

Богдан Коломійчук

«У 1904 році у Відні, а згодом і у Львові стається серія жорстоких і зухвалих убивств. Розслідування Вістовича перетворюється на безкомпромісну дуель між ним та вбивцею, якого преса нарекла Віденським Упирем. Несподівано свою допомогу комісарові пропонує вже славетний на той час віденський психоаналітик Зиґмунд Фройд. Однак для нього Упир – це передусім об'єкт для наукового дослідження, а вже потім злочинець...»
Богдан Коломійчук (нар. 1984 р.) – львівський письменник, володар гран-прі міжнародного конкурсу «Коронація слова-2013» за історико-авантюрний роман «Людвисар. Ігри вельмож». Автор збірок детективних оповідань «Таємниця Єви» (2014) та «В'язниця душ» (2015), «Небо над Віднем» (2015). Усі книжки вийшли друком у видавництві «Фоліо».
Улітку 2017 року за книгами Богдана Коломійчука розпочнуть зйомки 8-серійного детективного серіала «Лемберг».

 Мирослав Лаюк. Баборня. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.

Дебютний роман поета Мирослава Лаюка, лауреата премій Смолоскип, Літакцент року, Міжнародної премії імені Олеся Гончара та інших. Автор поетичних збірок “Осоте!” та “Метрофобія”. Роман “Баборня” –  перший роман письменника та одна із найяскравіших новинок цього року, яка щойно вийшла з друку у Видавництві Старого Лева.

Головна героїня Марія Василівна, 71-річна вчителька біології, підсумовує своє життя й виправдовує його вагомість тим, що в нім була присутня велика любов, хоч і в далекому минулому. Одначе те кохання, а за ним і решта фактів, стає сумнівним, коли в шафі свого покійного чоловіка-підполковника літня жінка знаходить подвійне дно… Організація клубу юних атеїстів і розслідування факту з’яви Богоматері, дві мертві людини і безліч тварин у формаліні, зйомки у музичному фільмі з популярною співачкою і пошук порозуміння з найріднішими, краса буднів, жах буднів… Це спроба гідно довести всі справи до кінця, знаючи, що вже нічого не можливо виправити. Та чи є місце людяності у глухих кутах?

Цитата -

"Це справді жахливий, страшний, безжальний, а тому й чудесний роман. Мов якась вишукана онкологічна операція. Мов прадавні каральні практики, коли   катівський протокол був не тільки захопливим видовищем, але й виявом реваншу добра і справедливості.
Ретельний мальовничий аналіз гнилого й садистичного покоління, яке виховало теперішні покоління, любовно передавши їм свою гнилість і паскудство.
Захоплює те, що у випадку Лаюка вони не на того нарвалися. У нього нема ні краплі очікуваного мазохізму. Око за око. Ужасна ясність розуміння того, що таке невідворотність персонального Страшного Суду."  

Тарас Прохасько

Оксана Луцишина. Любовне життя. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.

Оксана Луцишина

Оксана Луцишина, дослідниця творчості Бруно Шульца та Вальтера Беньяміна, авторка кількох книг віршів та збірок малої прози, у своєму другому романі розповідає пронизливу історію про любов і вигнання. Йора зустрічає Себастьяна – і саме з цієї зустрічі починається її інше, справжнє життя. Ключем до роману «Любовне життя» є, зокрема, колода карт Таро, але водночас це реалістична сюжетна «емігрантська» проза з виразно окресленою соціальною проблематикою. Ця іронічна і ніжна, інтелектуальна і романтична, майже невигадана і абсолютно фантастична історія з флером м’якого гумору і немилосердного сарказму гарантовано подарує вам радість, задоволення від читання і навіть трохи катарсису.

Цитата - 

" У цьому романі мені хотілося показати, як працюють структури мислення і трохи їх поміняти. Це двосторонній процес: ми формуємо роман, а роман формує нас. Тож "рожеві" любовні історії не є безневинними, як не є безневинними ми, читачі.
Якщо подумати про жінок і те, як нас виховують, то постає також проблема жіночої соціалізації. Дівчат з мого покоління так виховували, що вони мали закінчити школу, університет, вийти заміж — і, в принципі, все.
Заміж — це найкращий і найромантичніший день твого життя. Тобто тобі 18 років, і твій найкращий день уже відбувся. А далі буде тільки гірше, як каже про себе герой у фільмі American Beauty.
Жінку виховують жити в очікуванні на історію кохання. Моє покоління, наприклад, виховували на поезії Едуарда Асадова та гаслах типу "умри, но не дай поцелуя без любви".

 Андрій Любка. Кімната для печалі. - Чернівці: Книги – ХХ, Meridian Czernowitz, 2016.

Андрій Любка

 «Кімната для печалі» – нова збірка сюжетно не пов’язаних між собою оповідань Андрія Любки, які, однак, можна вважати й романом, якщо прийняти тезу, що головним героєм цього роману є самотність. Покинуті, ревниві, зовсім юні й поглинуті спогадами про вже прожите життя – усі ці люди на межі відчаю знаходять власне місце для плекання туги, кімнату для печалі, захисну мушлю. Знаходять, бо знають: саме самотність – найприродніший стан людини.

 Таня Малярчук. Забуття. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.

Таня Малярчук

Цитата - Тетяна Малярчук -

"Забуття" – це мій роман про ХХ століття, мої сто років, але не самотності, а втраченої пам’яті. Це спроба згадати забуте. А також об’єднати індивідуальне і колективне українське, історичну достовірність і художню вигадку, кохання і покликання, божевілля і здоровий глузд, якого, втім, у цьому романі, мабуть, найменше.
Його основою несподівано для мене самої стало життя політика-невдахи і пристрасного мислителя В’ячеслава Липинського. Українці дуже перед Липинським завинили. Але ще більше вони завинили перед самими собою, бо були надто слабкими, щоб не стати жертвою. З іншого боку, якраз слабкі і покірливі змогли вижити і народити тих, що пізніше народять нас.
Забуття було у цьому процесі відродження необхідним актом самозахисту. Я почуваюся тим крайнім поколінням, яке тепер змушене віддавати борги. Розрізати запалені рани, боротися зі страхом, брати відповідальність, визнавати вину і прощати. Цей роман – данина моєму корінню. Я мусила його написати".

 Ярослав Мельник. Маша, або Постафашизм. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.

Ярослав Мельник

«Маша, або Постфашизм» Ярослава Мельника – унікальний для українського книжкового ринку роман. Це і антиутопія, футуристичний, «орвелівський» роман, і триллер, який тримає в напрузі від першої до останнього сторінки. Це сповнений гуманістичного пафосу філософський роман, який шукає відповіді на запитання, чи будь-яка істота, яка має людське тіло, – це людина. А ще це дивовижна історія любові, адже саме вона є одним із тих мірил, які визначають людське у нас.
Новий роман Ярослава Мельника «Маша, або Постфашизм» – це спроба зрозуміти історичні та психологічні витоки людської жорстокості: чому людина здатна зневажати іншу людину? Чому вона здатна її експлуатувати, вбивати? У цьому романі є вбивства, які ніхто не засуджує, і є любов, яку ніхто не визнає. Є кілька варіантів істин – на вибір. І є правда, якою б жорстокою вона не була.
Цитата - Ярослав Мельник -
 «Будь-яка правда шокує: наша свідомість не хоче прийняти правди. Ми живемо в жорстокому світі, а покликання літератури – чесно показати цю жорстокість. Пройшовши через шок, ми стаємо глибшими, і в душі загоряється світло. Покладаю чимало надій, що цей роман про вигаданий світ не лише потрясе уяву читача, але і зробить його кращим. Що читач задумається над тим, про що раніше не думав. Хоча би вже над тим, що відчувають тварини. Тому що світ, в якому ми живемо, не завжди справедливий – ми повинні самі пробудити наш дух із летаргічного сну. Наша совість не повинна спати, думка повинна працювати. Тоді починається справжнє життя, а не животіння. Таке, яке почалося для героя мого роману – простого обивателя, кореспондента газети «Голос Рейху».

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2016/03/04/jaroslav-melnyk-masha-abo-postfashyzm/">ЛітАкцент</a>