Але, як свідчать події сьогодення, «брати»-поляки аж ніяк не розкаялись у злочинах проти українства. Якщо заяви на кшталт «Львув – польське място» нині активно лунають здебільшого на побутовому рівні, то плюндрування десятків українських пам'ятників, цвинтарів на польських теренах здійснюється фактично за офіційної підтримки місцевої влади.
А як інакше, скажімо, оцінити той факт, що практично напередодні 70-х роковин від початку операції «Вісла», польські шовіністи розібрали на кладовищі села Грушовичі, що поблизу Перемишля, надгробний пам'ятник воякам УПА. Ба більше, акція відбувалася за згодою війта гміни Стубно, який заявив, що пам'ятник усунули, тому що, подумайте тільки, він псував естетичний вигляд кладовища, тому що в майбутньому це буде місце для поховання, а елементи розібраного пам'ятника можуть використати в будівництві.
Зважаючи на те, що українська влада фактично не реагує на такі прояви «добросусідського» шовінізму, постає логічне і справедливе запитання: чи повинні українці терпіти цю відверту наругу над своєю національною пам'яттю та якою мала б бути їхня відповідь?
Про це та інше «Вголос» запитав у дисидента, українського політика та правозахисника Степана Хмари; історика та громадського діяча Михайла Галущака, а також у голови Українського інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича.
Що б мала у таких випадках робити українська влада? Якою б мала бути її реакція?
Степан Хмара:
У таких випадках ми не повинні обмежуватись лише тим, що Міністерство закордонних справ України тільки скеровує ноти протесту. Влада щонайменше має вимагати відновлення пам’ятника. Не просити, не натякати, а вимагати цього! Далі – Україна на офіційному рівні повинна наполягати на розслідуванні інциденту та ще й простежити за тим, щоб винних було притягнуто до відповідальності. Це треба робити обов'язково та оперативно.
На жаль, влада у таких випадках зазвичай поводить себе, наче страус – ховає голову у пісок і чекає на реакцію громадськості.
Михайло Галущак:
А я б на місці української влади просто нагадав полякам, скільки на нашій території є пам'ятників польським воякам чи жертвам мирного населення. Натякнути, що вони не числяться у жодних реєстрах. А їх, до слова, є понад 200! Руйнувати ми, звісно, їх не будемо, адже українці на відміну від своїх західних та східних сусідів є значно цивілізованішими у ставленні до могил, незалежно від того, хто у них похований – чи воювали вони проти українців, чи ні. Ми, українці, на відміну від інших, не воюємо з мертвими солдатами.
А усе це, що зараз відбувається, є наслідком беззубої політики української влади щодо питання національної пам'яті. Вони забули, що історія є частиною міжнародного іміджу. І якщо наша влада хоче, щоб Україну у світі сприймали, як нормальну державу, то вона повинна піклуватись про наше минуле. Усі нації дбають про свою історію.
У ситуації, коли влада фактично мовчить, як повинно реагувати суспільство, громадськість, націоналістичні організації та партії?
Степан Хмара:
Насамперед усім гуртом потрібно не
мовчати, а тиснути на нашу владу й вимагати від неї дій. Знаєте, мені
язик не повертається сказати, що наша влада є українською. Якби вона
такою була, то вела б себе гідно у таких випадках.Окрім того, у містах, де є польські консульства, зокрема у Львові, громадськість може провести пікети. Щоправда, це треба робити розумно та виважено, щоб продемонструвати польським представництвам в Україні те, що громадськість пильнує та стежить за такими подіями і вимагає припинити бандитські нападки.
Михайло Галущак:
Громадськість насамперед має показати
полякам одне: якщо наша влада мовчить, то це зовсім не означає, що це є
позицією усіх українців. Насправді їм потрібно втовкмачити в голови, що
ми протестуємо, що ми готові захистити свої пам’ятники, свою історичну
пам’ять як за кордоном, так і в Україні. Можна проводити круглі столи,
дискусії, наприклад.
Володимир В’ятрович:
Останнім часом з нашими польськими колегами ми працювали над легалізацією таких пам'ятників на українській та польській території. А даний демонтаж виправдовується тим, що пам'ятник не має легального статусу, проводився за повної бездіяльності правоохоронних органів, польський війт додав, що це є першим демонтажем нелегального пам'ятника, натякаючи, що такого роду речі будуть продовжуватись. Вважаємо такі речі неприпустимими. І допоки не буде вирішено питання з руйнуванням могили у Грушовичах, і ми не почуємо офіційного голосу польської влади, ми змушені зупинити подальшу розробку і впровадження механізмів легалізації пам'ятників.
Щодо громадськості, то вона може вдаватись до будь-яких твердих акцій, щоб привернути увагу до цього питання.
Чи можна застосувати більш дієві методи - ноти протесту, заяви, дискусії? Якщо так, то які?
Михайло Галущак:
Важко воювати з поляками не на нашій території. Але в Україні можна.Якщо польська влада й надалі так ставитиметься до наших могил, то ми біля кожного з тих двохсот польських пам'ятників можемо поставити інформаційні стенди українською, польською та англійською мовами й написати там, що це пам'ятники окупантам. Досі цього не зроблено. Навіть у Львові на Личакові є такі могили.
До слова, про Личаківський цвинтар. Торік ми уже проводили фотовиставку «Католицька Польща чи більшовицька Росія». На ній було зображено, як руйнуються українські церкви й хрести. Точно так само, як це зараз робиться у Польщі, раніше діяла радянська атеїстична влада: руйнувала церкви й хрести на території України. То де та позиція католицької Польщі? Зараз Польща поволі повертається до тієї старої Польщі 30-40-х років, коли на Волині і Закерзонні було знищено й окатоличено сотні українських церков. Можна ж повторити таку виставку?
Можна також проводити такі акції, як от в Гуті Пеняцькій, наприклад: з червоно-чорним прапором. Треба їм втовкмачити в голови, що червоно-чорний прапор є знаменом боротьби. І до тих людей, які воювали під ним, ми ставимось з повагою. І хай як собі хочуть на це реагують поляки. Нас це не має хвилювати.
Поляки відкрито говорять про те, що «Львув – польське място». Чи можемо ми натомість говорити про те, що Перемишль, Холм, Ярослав є українськими містами й піднімати питання про повернення етнічних українських земель?
Володимир В'ятрович:
Цього якраз не треба робити. До нічого
доброго це не приведе. Будь-які заяви щодо перегляду нинішніх кордонів є
абсолютно неприйнятними. Та й узагалі, якщо поляки говорять дурниці, то
це зовсім не означає, що ми маємо їх слухати.
Михайло Галущак:
Порушувати кордони у 21 столітті ми,
звісно, не будемо. Але говорити про те, що Перемишль, та й усе
Закерзоння, є етнічними українськими землями, на них живуть етнічні
українці, і їх потрібно захищати, без сумніву, треба. І не мусимо
обмежуватись одними лише розмовами.Адріана Гринишин, «Вголос»
Джерело - http://vgolos.com.ua/articles/operatsiya_visla_tryvaie_vidpovid_ukraintsiv_maie_buty_zhorstkoyu_262695.html
Немає коментарів:
Дописати коментар