падолист довкола дому
навіває сплін.
я тебе діждусь, по тому
доторкнусь колін.
а тоді – чуттєвих стегон,
а затим – грудей.
я тебе іще не тегав,
ні отут, ніде.
бо не знав про тебе досі –
кілька днів лишень.
врешті-решт, взаємна осінь
за годину вже.
це вона о пів на першу,
фарами вогнів,
для нічних звитяг і звершень,
явиться мені.
і вона ж, моя любове,
до нічних небес,
на високий п'ятий поверх,
вознесе тебе.
щоб стояти на порозі
вічність – навіть дві.
ми – і наша спільна осінь,
ледве що живі. (Сергій Татчин)
Немає коментарів:
Дописати коментар