Іще з початку 90-х росіяни хотіли «повернути» Крим. Про це робила заяву навіть Верховна рада РФ у 1992 році. Типу до складу УРСР півострів передали незаконно.
Як було насправді, у виданні "РГ" запитали у кримської історикині Гульнари Абдулаєвої.
Окупацією Криму десять років тому почалася війна РФ проти України, що триває досі. На медалі російського Міноборони «За повернення Криму» датою початку операції позначено 20 лютого 2014. Далі росіяни почали бойові дії на сході України, залучивши до вторгнення тих, хто допомагав захоплювати Крим.
 |
| Медаль російського Міноборони «За повернення Криму» зафіксувала дату початку війни РФ проти України. Фото: Вікіпедія |
На Донбасі навесні 2014 опинилися і польові командири – учасники окупації півострова, зокрема, Ігорь Гіркін («Стрєлков»), і пропагандисти, які роками готували ґрунт для тієї операції, наприклад, Юрій Пєршиков, і діячі казачьєго руху, яких курували російські спецслужби, скажімо, Сергій Юрченко.
Та є ще одна пам’ятна дата. У ці дні виповнюється 70 років від початку передачі Кримської області зі складу РРФСР до Української РСР. 19 лютого 1954 року указ про це був виданий Президією Верховної Ради СРСР. Спроби оголосити цю процедуру нелегітимною займають почесне місце серед «виправдань» окупації роспропагандою.
Про передумови передачі Криму Україні, саму процедуру та її наслідки ми й говоримо із авторкою книг з історії Кримського ханства та кримськотатарського народу, журналісткою і телеведучою Гульнарою Абдулаєвою.
 |
| Історикиня Гульнара Абдулаєва. Фото: Fcebook/Gulnar Abdula |
– Що передувало передачі Криму до складу УРСР, пані Гульнаро? Чи дійсно це було спонтанне рішення очільника СРСР Микити Хрущова, як це трактують зараз у Росії?
– Можна сказати, що передумови склалися після 1944 року, коли кримських татар вислали з території Криму. Тоді на півострові залишилося близько 500 тисяч осіб. Це дуже мало. Крим став фактично безлюдним. Але ненадовго. Радянський уряд поставив завдання зробити Крим «новим» з його російським укладом, і вже восени 1944 до Криму стали приїжджати перші переселенці з російських областей та республік.
 |
| Спорожніле після депортації мешканців кримськотатарське село Ускют, 1945 рік. Фото: Вікіпедія |
Вони просто руйнували наш Крим, бо вони не знали просто, як вести господарство в цих умовах. До того в Криму було дуже багато джерел, глибоких колодязів, фонтанів, чарівних садів – це багатий край був, всі дивувалися, як кримські татари можуть на горах вирощувати городи та сади… Росіяни заселилися в будинки кримських татар, вони не ходили, наприклад, за дровами в ліс – вони вирубували фруктові дерева, які поряд із ними росли. І за 10 років вони перетворили Крим у безводну пустелю, де дуже важко було жити.
Якраз до 1952-53 років у Криму склалася просто катастрофічна ситуація. Це фактично зірвало план збору податків. Крим був настільки позаду всіх. Якщо вірити джерелам, то на весь півострів було три хлібних магазини, п’ятнадцять м’ясних і вісім молочних. І лише дві точки було, де продавали тканину, взуття, дев’ять магазинів будівельних матеріалів і жодного овочевого до 1953 року. Радянському урядові треба було виправляти помилки.
– І тоді Микита Хрущов вирішив приєднати Крим до України.
– Не одноосібно. У вересні 1953 Хрущов був щойно обраний керівником ЦК Компартії Радянського Союзу. У його руках іще не було повної влади.
У офіційних джерелах нема підтверджень, що він приїжджав тоді до Криму, але є інші джерела, які свідчать, що він таємно приїхав до Криму і побачив стан речей на власні очі. Із Сімферополя він полетів до Києва, і тоді він уперше озвучив керівництву республіки пропозицію переселяти до Криму українців південного краю. Вони як ніхто знали традиції землеробства північного Причорномор’я. Однак про передачу Криму під юрисдикцію України іще не йшлося. Питання виникало, але це зовсім не спонтанно з ініціативи Хрущова.
Деякі історики вважають, що ідея зі зміною підпорядкування Криму визрівала ще з 1952 року, коли ще Сталін був живий. А тяжкі враження Хрущова від поїздки до Криму восени 1953 змусили іти далі. І коли рішення озвучувалося, воно було колективним. 25 січня 1954 року в Москві затвердили проєкт указу щодо передачі Кримської області зі складу РРФСР до УРСР.
Ішлося про цілком прагматичні причини, враховуючи територіальне тяжіння Кримської області до Української РСР, спільність економіки, тісні господарчі та культурні зв’язки. І от 19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ про передачу Кримської області до УРСР. Саме з цього дня все управління на території Кримської області велося від імені Компартії України та УРСР. На той час це було дуже продумано. Треба було рятувати Крим.
 |
| Указ про передачу Кримської області зі складу РРФСР до Української РСР. Фото: Вікіпедія |
Та й 19 лютого – це теж не остаточна дата. Тільки після закону, ухваленого сесією Верховної ради СРСР від 26 квітня 1954 року, коли були затверджені зміни до Конституції УРСР та РРФСР щодо складу їхніх територій, – лише тоді Крим насправді став частиною України. Але процес тривав аж до середини червня – мусили бути внесені зміни до конституцій РРФСР та УРСР.
Тож ні, це не було одноосібне і спонтанне рішення Микити Хрущова.
– Гаразд, а Севастополь? Про це місто як окрему адміністративну одиницю були такі самі рішення?
– Щодо Севастополя. З 1948 року Севастополь не входив до складу Кримської області. Окремо щодо нього рішення не ухвалювалося, проте за фактом від 1954 місто повністю переходило у підпорядкування українських органів влади. Та в Конституції СРСР 1977 року Севастополь позначається як місто республіканського підпорядкування УРСР. І в конституції РРФСР того ж року про Севастополь взагалі не згадується.
Тобто усі юридичні норми були дотримані, коли Україна отримала зруйнований Крим. Війна, депортація корінного населення, переселення до Криму з російської глубінки – все це завдало великої шкоди економіці, екології півострова. І для Криму починається вже нова сторінка історії, коли він перейшов під юрисдикцію України.
– Тобто все подальше відновлення відбувалося коштом Української РСР й силами українців.
– Протягом кількох років на Кримський півострів переїжджали десятки тисяч українців з південних областей. Через два роки після передачі Криму Україні на півострові виросли прибутки, виробництво. Видобуток корисних копалин, виробництво електроенергії, вина стали більше виробляти, поступово ожило тваринництво, сади розквітли. У 1961-72 побудований Північно-Кримський канал.
 |
| Ділянка Північно-Кримського каналу поблизу селища Каланчак Херсонської області, вересень 2015 року. Після окупації Криму подача води каналом була припинена. Фото: Олександр Білокобильський |
А з 1958 року будується гірська тролейбусна траса Сімферополь – Алушта – Ялта, найдовша в світі, 96 кілометрів. Між Кримською областю та УРСР були прокладені шляхи – автомобільні, водні, залізничні, повітряні, будувалися аеропорти, вокзали. Крим поступово став відновлюватися – і це все було коштом України. Житло, дороги, навчальні заклади, водосховища, порти, все інше. Як раз при Україні і відновлюється та сама «кримська здравніца».
– Та посилання на «незаконність передачі» я чув задовго до 2014 року. Як би не у 1990-х іще. Тобто відбудова – за рахунок України, а росіяни продовжували вважати Крим «русскім».
– Звичайно, 24 серпня 1991 року ВР України прийняла історичний документ – Акт про проголошення незалежності України, і в той час радикальні політики Росії активно поширювали інформацію, ніби «Крим відійшов Україні незаконно». Вони відкрито заявляли, що потрібно повертати півострів як «споконвічні російські землі».
І ми зараз забуваємо, що на початку 1990-х був московський мер Попов, який запропонував силою відібрати Крим у України. Це факт, і у 1992 році Верховна рада Російської Федерації зробила заяву, що акт передачі Кримської області Україні не має юридичної сили. Проігнорувавши ратифікований договір про недоторканість кордонів, ВР РФ постановила переглянути Конституцію, акти 1954 року.
Та на той час президент Єльцин не підтримав законодавців, це було правильно. Він направив до Криму офіційну делегацію на чолі з віце-президентом Руцкім, аби усунути конфлікт, що назрівав тоді. Ми пам’ятаємо, яка тоді була ситуація.
Водночас російських законодавців продовжував непокоїти статус Севастополя як головної бази Чорноморського флоту. Як я казала, під час передачі Криму до складу України окреме рішення щодо Севастополя не приймалося, і на цьому намагалася зіграти ВР РФ. У липні 1993 року вона ухвалила популістське рішення про надання Севастополю «статусу міста Російської Федерації».
Це рішення було юридично безграмотним, у радянському законодавстві місто республіканського підпорядкування розглядалося як інтеграційна частина області. Тому Севастополь від 1954 року автоматично став підпорядковуватися Києву як частина УРСР.
Російський президент змушений був дезавуювати рішення свого законодавчого органу, а вже 20 липня 1993 року, і про це ми теж не мусимо забувати, у справу втрутилася Рада Безпеки ООН. Хоч ми зараз її сваримо, на той час вони кваліфікували це рішення як юридично неспроможне.
 |
| Підручник історії в РФ закарбовує міф про «спонтанну і незаконну» передачу Криму Україні. Скриншот |
Та реваншистські сили Росії досі тиражують цей міф, вони ідеологічно тиснули на Україну весь цей час. І зараз цей міф закарбовують у суспільній свідомості росіян. Зокрема, тезу про «незаконну передачу Криму Україні» наводить Владімір Мєдінскій у своєму підручнику історії для школярів.
Немає коментарів:
Дописати коментар