На крилах журавлів весна вже сушить весла,
Загомоніли про життя діди,
І на стежин пахучі перевесла
З снопів тополь тече зелений дим.
І падає в ставки ночами п’яне небо, —
Де гуси білі сплять чутливим сном.
У снах своїх, мабуть, самі від себе
Дівчата пролітають над селом.
Летять вони неласкані, незаймані,
В розгоні мрій, не випитих ніким…
Повитий згадками, непрощеними й зайвими,
Скрипить протезом сторож Явдоким.
