Енергетичні канали чи зв'язки з пращурами? Чому "місця сили" такі популярні в Україні саме зараз

 

"Міцно впирайтеся в землю", – каже літнього віку чоловік кільком жінкам, які стоять на вершині пагорба біля села Медвин Київської області. Він розставив жінок на певні місця, витоптані іншими відвідувачами, і показав, який звук треба видавати для того, щоб сконцентруватися. Це було трохи несподівано: сильний вітер розносив їхнє "у-у-у-у-у" за межі гори.

https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cvg6dgld53yo

Усе це відбувалося на горі Тотоха. У туристичних довідниках її називають "одним із найпотужніших енергетичних місць сили в Україні".

Тут завжди є відвідувачі, хоча напевне багато хто з них дістається сюди просто з цікавості, а не з вірою в якусь особливу енергетику. Або й просто для того, щоби побачити дуже красиві краєвиди та насолодитися тишею і спокоєм.

Таких місць в Україні – сотні. Туристичні компанії, що організовують подорожі країною, часто намагаються привабити туристів саме цим – розповідями про особливу енергетику.

Що ж таке "місця сили", що про них кажуть історики та психологи та чому люди у це вірять?

"Відкриті канали", "енергетичні тунелі"

Чи не в кожній області України таких "енергетичних місць" вистачає. Їхні описи можна зустріти навіть на офіційних сайтах обласних органів влади.

Про гору Тотоху є різні відомості: кажуть, що це може бути курган, що зберігся з часів Трипільської культури, за іншими припущеннями - штучний насип.

Прихильники ідеї про містичність цього місця кажуть, нібито на Тотосі є три активні точки, що утворюють трикутник, усередині якого людина почувається захищеною від будь-якої негативної енергетики і може зцілитися від хвороб, позбутися страхів і невпевненості.

"Езотерики називають її "відкритим каналом". На горі, людина входить в певний стан і усвідомлює, хто вона і що хоче", - так рекламують це "місце сили" деякі туристичні компанії.

На Київщині подібних місць – десятки. До прикладу, Дівич-гору у селі Трипілля вважають "місцем жіночої сили". Археологи нібито знаходили тут підтвердження ритуалів ІІ-VI століть, до яких вдавалися жінки. І зараз, якщо вірити розповідям організаторів турів, туди їдуть жінки, які не можуть завагітніти.

Свої легенди мають Лиса Гора поблизу Ржищева, гора Красуха неподалік села Витачів і багато інших.

Київ так само має багато таких місць: Видубицький монастир, Києво-Печерська Лавра, Софійський собор, Китаїв, Володимирська гірка.

Останню рекламують як місце, де людина відчуває позитивну енергію та гармонію, а дехто навіть вірить розповідям про існування "енергетичного тунелю", що з'єднує це місце з космосом.

Божа Гора і гора Богит у Тернопільській області, скельний храм у селі Буша на Вінниччині, Кам'яна могила неподалік селища Мирний Запорізької області, скелі Довбуша на Прикарпатті – також описані як місця сили. Цей перелік, здається, нескінченний.

Багато з цих місць мають давню історію, а також можуть бути пов'язані з релігійними обрядами пращурів – язичників.

"Багато з них - це місця язичницьких капищ, тобто, дохристиянських храмів, язичницьких городищ. Як відомо, для язичників капище було місцем якогось із богів. Згодом у багатьох таких місцях чи поруч християни ставили церкви", - розповідає етнологиня Олена Чебанюк.

Часто так звані "місця сили" розташовані на пагорбах, на горах.

"Це не випадково. Бо це місця, які вважалися ближчими до неба, до Бога", - додає вона і нагадує, що здавна саме на пагорбах ховали померлих.

У язичництві існував культ пращурів, тому місця їхнього поховання теж вважалися священними. "Віднести на гору" - так досі кажуть у деяких українських селах.

Науковиця нагадує вірш Тараса Шевченка "Перебендя", в якому кобзар йде на могилу говорити з духами померлих, і з Богом:

"Добре єси, мій кобзарю,

Добре, батьку, робиш,

Що співати, розмовляти

На могилу ходиш!"

Вплив язичниства та езотерики

Однак останнім часом ситуація дуже змінилася, каже кандидатка історичних наук Хортицької національної академії Анна Олененко.

"В останні роки "місцями сили" почали називати все, що заманеться, не тільки релігійні об'єкти, але й різні історичні, археологічні, природні об'єкти, геологічні утворення, залишки первісних поселень", - розповідає вона ВВС Україна.

За спостереженнями науковиці, це почалося з епідемії ковіду, коли люди не мали змоги їхати кудись далеко і тому почали більше подорожувати Україною, ближче до місць свого проживання. Натомість туристичні агентства швидко зорієнтувалися і почали надавати цим об'єктам якогось значення, статусу, називати їх "місцями сили".

"Хоча саме поняття "місце сили" з'явилося в українському соціокультурному просторі в 90-х роках ХХ століття, перекочувавши з англомовного середовища, де побутує поняття "sacred sites" (з англійської – сакральні, священні місця. – Ред.). Саме тоді в Україні почали формуватися неоязичницькі течії. Початково "місце сили" визначалося як місце відправлення культу для різних вірувань", - каже Анна Олененко.

Оскільки язичницьких храмів не існує, їхні функції часто переносилися на природні або археологічні пам'ятки. Представники нових релігій шукали та створювали обрядові місця і називали "місцями сили" будь-що: гори, скали, кургани. Часто ці місця взагалі не мали ніяких символічних значень, розповідає дослідниця.

Свою лепту внесли й езотерики, котрі вважають, що вони володіють сакральними знаннями та здатні змінювати реальність, бути посередниками між матеріальним та духовним світом саме у таких "енергетичних місцях".

По суті ж, усе це разом розвинуло новий вид туризму – містичний туризм, подібний до відвідування замків з привидами, каже Анна Олененко.

"Що турбує, так це те, що популяризація історичних місць чи відомих природних об'єктів саме з точки зору езотерики і не більше - лунає для мене як для історика як абсолютний нонсенс", - підсумовує вона у розмові з ВВС Україна.

Особисті "місця сили"

Хоча тренд про "відновлення", "поєднання з природою", "очищення", який є в основі реклами "місць сили", має й позитивну сторону.

Якось засновник Києво-Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький зізнавався, що вірить у надпотужні властивості землі, що не піддаються поясненню.

Такі властивості для нього особисто має "хутір Дивосил", де він колись купив хатину. Насправді ідеться про село Ходорів на Київщині, а "Дивосилом" це місце назвала його родина.

Він упевнений, що перебування у тому енергетичному місці врятувало йому життя після інфаркту і надалі підживлює й додає сил.

Психотерапевтка Оксана Єфремова пояснює таке сприйняття тих чи інших місць особливістю роботи мозку людини: чим більші втома, стрес - тим більше мозок намагається знайти ресурс різними способами, в різних місцях, в різних ритуалах.

"Наш мозок взагалі любить ритуали, сакральні дії, бо це допомагає нам видихнути, набути сенсу, легше жити далі. Інша справа, чи не користуються цим сторонні люди у своїх корисливих цілях", - вважає вона.

Оксана Єфремова також каже, що серед базових потреб людини поруч із безпекою, безумовною любов'ю та особистими кордонами сучасні дослідники у галузі психології ставлять контакти з природою.

"Тобто в цілому природні місця мають позитивний вплив на психіку. Місця, де можна подивитися за горизонт, вдихнути чистого повітря. Ми можемо навіть вийти в парк, в якому чисто, гарно, прибрано, і це теж може бути нашим особистим місцем сили", - розповідає психотерапевтка в інтерв'ю ВВС Україна.

"Думаю, є місця, які візуально, естетично дають більші відчуття зв'язку з природою чи культовими спорудами, і там легше відбувається перемикання з побутового стану до якогось іншого, навіть сакрального", - додає Оксана Єфремова.

Про це також каже етнологиня і дослідниця народних традицій Олена Чебанюк.

"Місце сили може бути й у межах місця, де ви живете. Для когось це божниця в кутку кімнати, для когось - криниця чи дерево біля хати, як це було століттями у наших пращурів", - розповідає вона.

І для відновлення чи "підживлення" не обов'язково ставати містичним туристом. Можна просто побувати у неймовірно красивих місцях України.