Комуністи ніколи не відзначалися інтелектом, їхнє мислення завжди відставало у своєму розвитку, і приказка "горбатого могила виправить" актуальна й досі. Здавалось би – історія довела, що комуністична ідея нереальна, а країна, яка її сповідує, неминуче скочується до репресій і тиранії. І не існує на землі країни, де б комуністи не довели людей до убогості, а то й до голоду. Однак існує електорат, який, доки не вимре, як динозаври, доти не розпрощається зі своїми любимчиками. І дарма, що українські комуністи давно вже перетворилися на колаборантів, які тісно співпрацюють з олігархічною владою і чесно ділять із нею свої прибутки. А при цьому радісно повідомляють, що вони в опозиції. Хоча насправді їхня опозиція – в позиції раком. Минулого тижня одна така комуністка заявила, що їм мало отримати митницю, вони б хотіли контролювати усі грошові потоки. Зал на шоу в Шустера вибухнув сміхом. Бо грошові потоки – це і є суттю комуністичної ідеї. Для підтримки своїх змертвілих гасел вони мусять час від часу хапатися за яку-небудь соломинку, яка, на їхній погляд, ще здатна втримати на поверхні їхні убогі ідеали. Цим і пояснюється намагання повернути до шкільної програми роман Алєксандра Фадєєва "Молода гвардія", бо начебто цей роман може виховувати в дітях патріотизм. Комуністи при цьому наївно додають: "Адже без історії немає держави". Авжеж – як розумно! Звичайно, нема. Але от біда: це історія неіснуючої уже держави, яка любила творити міфи й вигадувати те, чого ніколи не було. Якою історією може похвалитися Донбас? Подвиги Стаханова – чиста фікція, бо на його рекорд працювала уся зміна. Населення Донбасу – це далеко не автохтони, а кочівники. З 1947 по 1994 рік у Луганську область в'їхало понад п'ять мільйонів осіб, а виїхало за цей же період понад чотири мільйони. При чисельності населення 2,7 млн. (яке з тих пір скоротилося більш ніж на 200 тисяч) створити якусь цілість ці люди не могли. Відтак не дивно, що різні пройдисвіти, які не мають історичної освіти, як от медик О. Цуркан, починають творити свої міфи – то про якийсь Руський каганат, то про тюрків, які були буцімто тюрко-русами, то оспівувати досягнення Донецько-Криворізької республіки, яка проіснувала трохи більше місяця у 1918 році. Можливо, для Ахметова ідея тюрко-русів і близька, але краще б цим займалися історики, а не медики. І ось, коли на безриб'ї і рак риба, згадали "Молоду гвардію", ба більше: "українською національною ідеєю повинна бути ідея, за яку боролися молодогвардійці". Треба, мовляв, негайно повернути роман до шкільної програми. Директор Державного архіву Луганської області Нікалай Старовойтов пішов іще далі, звернувшись до очільників Московського патріархату "щоб вони подивилися на своєму рівні, чи можна канонізувати цих молодих людей". О – сила! Канонізувати безбожників-комсомольців! Але після канонізації Нікалая Кривавого можна сподіватися усього. Недарма і наш парламент постановив нинішнього року відзначити на найвищому рівні 70-річчя від дня створення підпільної організації. Та ще й депутати рекомендували Міністерству освіти подумати над поверненням у шкільну програму роману А. Фадєєва. І це при тім, що роман Фадєєва – наскрізь брехливий. Він перероблявся кілька разів на догоду партійній цензурі. Про жодну роль комуністів у підпільній діяльності комсомольців ніхто не чув, але письменник змушений був поправити текст згідно вказівкам Сталіна: "Мало того, что вы написали беспомощную книгу, вы написали ещё идеологически вредную книгу. Вы изобразили молодогвардейцев чуть ли не махновцами. Но разве могла существовать и эффективно бороться с врагом на оккупированной территории организация без партийного руководства? Судя по вашей книге — могла?" Але окрім усього іншого Фадєєв вчинив наклеп на невинних людей. У романі обох молодих на ту пору дівчат – Вирікову і Лядську – він вивів зрадницями під власними іменами. Більше того – ще й нерозлучними подругами, хоча вони й знайомими не були. Як виявилося під час Перебудови, дівчата нікого не зрадили, бо й не знали нічого. Їм довелося відбути у таборах чимало років, і щойно в наш час їх реабілітували і зняли тавро зрадників. Може, хтось не знає, то я скажу: Ольга Лядська жива й досі. Ця 85-літня жінка ще досить жвава. Я зустрічався з нею. Школяркою її було арештовано і кинуто в табір, де вона у травні 1954 року брала участь у легендарному Кінгірському повстанні. А перед тим вона відбула ув'язнення у німецькій тюрмі. То як тепер вивчати цей роман? Викликати дух комуніста Фадєєва і попросити дозволу змінити імена? Сама ж Ольга Лядська ніколи не мирилася з тавром зрадниці і прізвища свого не міняла. Ба більше, після ув'язнення повернулася туди, звідки її забрали. Ніхто її не цурався, бо ніхто й не вірив у вигадку пісатєля. А чого варта вигадка про зрадника Стаховича? Під цим іменем виведений Віктор Третякевич. Він теж не був зрадником, а якраз і керував підпіллям. Тобто він, а не Олег Кошовий. Тут уже творила міф про синочка мати Кошового, а Фадєєв усе з її слів і занотував. Мати Сергія Тюленіна навіть написала у 1965 році до Леоніда Брежнєва обуреного листа: "Я с дочерью Надеждой стояла под ее окнами, куда нас пригласил Фадеев для беседы, но она нас не пустила в дом. Под диктовку Кошевой Фадеев описал в книге "Молодая гвардия", что Олег Кошевой был комиссаром "Молодой гвардии", а ее саму и брата Коростылева Н.Н. – как людей, которые помогали Олегу в подпольной работе. И не только помогали, а чуть ли не руководили всей работой "Молодой гвардии". Всем известно, что это неправда. Комиссаром "Молодой гвардии" Олег Кошевой никогда не был. Комиссаром был Виктор Третякевич. Она, Кошевая, оклеветала Виктора. Она сказала Фадееву, что Виктор Третякевич будто был предателем. А откуда она могла это знать? Ее не арестовывала полиция. Она не была на допросах. Это надо мной и нашей семьей издевалась полиция. Меня, а не ее били до потери сознания. Я, а не она знает, какие задавали вопросы и что хотели узнать полицаи. Я, а не она знает, кто чем занимался в "Молодой гвардии". Леонид Ильич, кровью обливается сердце от того, что из-за клеветы на Третякевича, возведенной Кошевой, пострадали его братья, сошел с ума и умер его отец, больше 15 лет не получала пенсию за сына, замученного палачами, мать Виктора Анна Иосифовна". Мати Олега Кошового навіть сотворила "Повість про сина", в якій нагромадила ще більше вигадок. Зрештою, писала не сама, а під чутливим наглядом режисера Герасимова. Не будучи свідком подій, вона описувала усе з чужих слів, а де бракувало матеріалу, дофантазовувала. Дійшла навіть до такого цинізму, що приписала свої недолугі вірші синові, який ніколи не мав нахилу до літератури. Хто зараз буде читати фантазії про те, як молодогвардійці збивали літаки, підбивали танки, пускали під укіс ешелони? Хто повірить у таке? Усе, що вони здійснили насправді, не таке вже й героїчне. Ну, клеїли листівки, писали на парканах "Смерть окупантам!", але ніколи не воювали зі зброєю в руках. Найбільшою їхньою акцією було пограбування перед Новим роком поштового фургону, який віз на фронт подарунки. От після цього подвигу їх і взяли, допитали із застосуванням тортур і розстріляли. Історики довели, що жодної партійної організації у Краснодоні під час окупації не було, доблесні комуняки чкурнули перед самим наступом німців і опинилися аж в Орджонікідзе, а перший секретар обкому – у Баку. Керувати підпіллям на такій відстані без Інтернету і телефону, мабуть, непросто. Тим більше, що вони вивезли з собою й усі кошти. Але загубили у паніці чимало цінних для німців документів: списки комуністів разом з їхніми адресами, списки членів партійно-комсомольського підпілля, зв'язкових, паролі, явки, чисті бланки партійних квитків. Неабиякий подарунок! Завдяки йому німці змогли відправити у концтабори сотні комуністів. Але за це ніхто покараний не був. А навпаки – втікачі отримали нагороди за те, чого ніколи не робили.
Більше читайте тут: http://tsn.ua/analitika/kazka-pro-molodu-gvardiyu.html
Немає коментарів:
Дописати коментар