Рівно два роки тому, 13 квітня 2014 го відбувся перший бій антитерористичної операції під Слов'янськом. У ньому взяли участь шестеро співробітників спецназу СБУ "Альфа" і один БТР 80-ї аеромобільної бригади. Про те, що офіцер запасу "Альфи" бере активну участь у подіях на Майдані, я дізнався ще в грудні 2013-го. Але познайомитися вдалося тільки зараз. Підполковник СБУ Андрій Дубовик зізнався, що застосовував зброю на Майдані, і він відкрито обговорює це зі своїми колегами, які тоді стояли по інший бік барикад. Зараз Андрій - заступник начальника управління "А" СБУ. Його позивний дуже незвичайний для "Альфи" - Правосек.
Андрій - очевидець цієї історії. Він був важко поранений, але вижив. Ми зустрілися 20 лютого на Майдані - Дубовик прийшов в тій самій формі, в якій він вів бій 13 квітня - ось він на фотографії вказує пальцем, куди потрапила куля, що пробила легеню. Тепер на тому місці заплата. Джерело : https://censor.net.ua/r384081
20 лютого 2016 року. Підполковник "Альфи" Андрій Дубовик, заступник начальника управління СБУ показує, куди потрапила куля в першому бою АТО 13 квітня 2014 го. Дубовик був в цій самій формі. На місці попадання кулі зараз стоїть акуратна латка. Дубовик знаходиться поблизу Українського дому, який був для нього базою під час революції Переваги, активним учасником якої він був.
Дубовик заявив, що звільняється в знак протесту через операцію в Києві, коли загинули офіцер "Альфи" Андрій Кузьменко і колишній доброволець "Правого сектора" Лісник. Це перше інтерв'ю про свою службу і той бій він дав спеціально для "Цензор.НЕТ" Джерело: https://censor.net.ua/r384081
"Я стріляв по" ТІТУШКАХ "НА ВЕЛИКИЙ ЖИТОМИРСЬКОЇ І ПО водомету НА МАЙДАНІ 18 ЛЮТОГО 2014 ГО"
- Коли почався Майдан, я вже був на пенсії - полковник запасу антитерористичного підрозділу "Альфа" Служби безпеки України. У мене був свій охоронний бізнес, плюс працював на телеканалах СТБ і "Україна" як експерт-криміналіст в програмах-розслідуваннях. Була благополучне в цілому життя. Так вийшло, що я був добре знайомий з командуванням і з доброю половиною особового складу полку "Беркут", особисто з Кусюком, я був одним із засновників також спецназу "Сокіл" УБОЗ МВС - я тренував багатьох, зв'язки були широкі. І тут я побачив, як співробітники міліції б'ють дітей. Чесно сказати, для мене було шоком бачити, як студентів розігнали - немов придушували бунт на "зоні". Я свою дочку виховував - ременя в руки не брав.
1 грудня нас зібралося чоловік дванадцять військових пенсіонерів і ми пішли на демонстрацію. Почули, що щось цікаве відбувається на Банковій. Дивимося - якісь провокатори організували натовп роззяв і випадкових перехожих демонстрантів, і ці випадкові люди були залучені в неорганізоване зіткнення з кордоном внутрішніх військ, а потім відгребли по повній програмі від "Беркута". Ті, хто був організаторами спокійно залишилися в стороні. Тут дзвонить мені Леха - мій однокашник: "А ми тут Київраду взяли - підходь допоможеш тримати оборону?". Ми пішли туди з моїм другом Сашком Труновим, мені здається, він в той день став першим комендантом Київради. А під час війни став першим комбатом 90-го добровольчого аеромобільного батальйону. Чесно сказати, оборона Київради на перших порах була "фількіною грамотою" - у внутрішньому дворі зібралося 300 "космонавтів", вони б з газом позмітали нас миттєво. Тому я пішов з ними на переговори. У Київраді також знаходилися і мої колишні колеги з "Альфи" - кілька бійців охороняли голову міськадміністрації Олександра Попова, він залишався в будівлі і після захоплення, а потім вони його вивели.
Я з розмов з ментами зрозумів, що у них основний привід штурмувати - якщо співробітники КМДА не зможуть потрапити на робочі місця. Тобто, якщо позбавити їх цього приводу, то причина для жорсткого розгону у них зникне. Постарався переконати людей. І ось о 4-ій ранку барикади були розібрані. З'явився тодішній начальник УВС, я його завів в будівлю, в 5.30 ранку дівчата мили сходи, він подивився, що ми караул виставили, опломбувапи двері, щоб мародерства не було. Я показав все і кажу: "Тут законно встановлені громадські приймальні народних депутатів - якщо будете штурмувати будівлю, це буде друга ще більша ваша помилка після биття студентів під ялинкою".
До цього часу я зрозумів, що в революції буду брати участь до самого кінця. Мої колеги з "Альфи" впізнали мене в Київраді і передавали "привіти". Але я переконаний, що офіцер у житті дає присяги не золотому унітазу, золотому батону або фабриці "Рошен", а народу України. Всі знали, що в цьому плані я безбашений і безкомпромісний.
- У яких подіях брав участь, пам'ятаєш 10-е грудня?
- 10-го грудня під час штурму Київради мене там не було. Але я знаю, що штурмувала тоді "чорна" рота майора Садівника. Моя група пенсіонерів в той час добровільно зголосилася охороняти політичних лідерів, ми ось Яценюка охороняли.
Війна була дуже толерантною тоді. Тобто мєнти і ми уникали насилля один над одним. Вони тоді тупо тиснули своєю масою, наші відступали. Мені сподобалося, що хтось із ментів пару раз махнув палицею і Кличко тоді кричить: "А ну мене вдар, хто там махає палицею?" Вони тут же заспокоїлися. Але на той момент він себе проявив - просто красава.
Я намагався спостереження організувати за периметром - тут якась колона марширує, хлопці молоді з дрючками, у них жовті пов'язки з якоюсь нацистською символікою. Я пішов розбиратися хто такі, а вони мені: "Ми йдемо на Майдан битися з мєнтами". Зрозуміло, знову провокатори як на Банковій, в загальному, я їх зупинив, а головний у них раптом вирішив мене палицею навернути, я перехопив, його голову застосував, як м'яч в бейсболі. Взяли двох пацанів з цієї групи, розговорили, і я так зрозумів, їх з СБУ направили для провокацій і бійок з ментами.
Дзвеніли дзвони собору, а коли метро відкрилося то число людей стало прибувати з кожною хвилиною, людей стало в багато разів більше ментів. Чесно сказати, штурмували тоді слабенько.
- Були в тебе проблеми з-за участі в Майдані з боку СБУ?
- З січня я перейшов на нелегальне становище. Мені був дзвінок з погрозою моєму життю з невідомого номера. Потім якась скотина вивісила в інтернет статтю про мене, що нібито це я побив козака Михайла Гаврилюка - там було фото якогось вевешника, яке видавали за мій портрет, але послужний список мій, прізвище моє. Написали, що я зам Андрія Кожем'якіна, депутата БЮТ - в загальному засвітили мене. Після цього я вдома не з'являвся. А потім я почув заклик Анатолія Гриценка виходити на Майдан зі зброєю.
Я взяв свою зареєстровану рушницю, я розумів, що мені дадуть років десять в'язниці або просто грохнуть. Так краще, подумав, нехай буде не просто так - хоч пару негідників з собою заберу.
- Що робив 18 февраля?
- Був у Маріїнському парку, бачив розгін, біг разом з усіма, на демонстрацію я нічого не брав. Потім я на своїй машині вирішив допомогти возити поранених. Виїжджав на Михайлівську ввечері наверх, а нас зупиняють - кажуть стріляють.
Висовую ніс - валять пацана в червоно-білій куртці молодого на Великій Житомирській, перед входом в ГУВС!!! Метрів двадцять! Застрелили у мене на очах. І я дивлюся, стоїть якась група, яка веде вогонь, їх добре видно. І ось тоді довелося взяти з багажника перший раз в руки зброю. І стріляти на враження. Зробив кілька пострілів з дистанції метрів 120 по добре помітним збройним бойовикам - пролунали крики, якесь тіло впало, його поволокли. Там офіс Юри Єнакіївського поруч. Загалом, дорога виявилася відкрита. Потім приїхав, бачив пожежу Будинку профспілок.
- Хто винен в загибелі людей під час штурму Будинку профспілок твоїми колишніми колегами з "Альфи"?
- Перед штурмом відключили воду. Якби не це, то пожежу можна було б загасити, вона не була спочатку такою масштабною, все можна було локалізувати була б вода. Взагалі вважаю участь "Альфи" на Майдані злочином. Читаємо положення по службі - "Альфа" проти терористів повинна застосовуватися. А оголосили АТО в центрі Києва проти свого ж народу. Народ визнали терористами.
Хоча хлопці частково "пропетлялі" - не взяли з собою бойову зброю, тільки гумостріли.
Командир сумської "Альфа" Олександр Аніщенко відмовився штурмувати Майдан. А ось в АТО він поїхав.Саша загинув 5 травня 2014 го в бою в Семенівці, і отримав звання Героя України.
Також відмовилися їхати на Майдан "Альфа" з Івано-Франківська.
 |
| Олександр Аніщенко |
- Ти стріляв на Майдані?
- 18-го з Інститутської спускався водомет. Машина небезпечна. Я сховався під козирок Головпоштамту і звідти відкрив вогонь по радіатору водомета. Начебто потрапив. Дірку побачив в радіаторі потім вже.
- А по "Беркуту" стріляв?
- Ні.
- Як вийшло, що після Майдану ти знову потрапив в "Альфу"?
- Мене знали по Майдану керівники країни, і надійшла пропозиція повернутися на службу. Відмовитися в такій кризовій ситуації було неможливо. Гену Кузнєцова призначили начальником управління, раніше він був начальником штабу Антитерористичного центру, теж брав участь в Майдані. Мене призначили його помічником.
Майже одразу "Альфі" довелося летіти до Луганська - там захопили будівлю СБУ. Порядок в підрозділі навести просто не встигли - Гена взагалі м'якосердна людина. І ось ми прилетіли в Луганськ, як раптом троє наших офіцерів наділи георгіївські стрічки - уяви собі! І заявили - "Ми з росіянами воювати не будемо!"
До нас приїхали в Луганськ секретар РНБО Парубій і заступник голови СБУ Левус, підходять до бійців, вітаються, говорять: "Завтра будемо штурмувати будівлю СБУ". І раптом, один з них - С., відмовляється подавати руку Парубію! Каже: "Це ви країну розвалили, я вам руки не подам!" Парубія я знав з Майдану, він запитує: "А що тут у вас відбувається?" Я відповів: "У сім'ї не без виродка". Відправили С. назад до Києва. Тоді таке бувало. Кримське управління "Альфи" перейшло на сторону ворога, також і донецька "Альфа" з Ходаковським зрадила Україну. Однак наказу на штурм будівлі СБУ так і не послідувало.
- Як ви потрапили під Слов'янськ?
- Відразу з Луганська нас зібрали по тривозі - 12 квітня банда Гіркіна захопила Слов'янськ! Кузнєцов взяв мене їхати на розвідку - для прикриття взяв полтавську "Альфу", сказав: "Нашим я не всім вірю". У нас було три тижні, розумієш, ми не могли вибудувати роботу, тому що постійно перебували в русі, тому і люди різні були.
13 квітня ми прибули під Слов'янськ. Провели розвідку двох блокпостів. Під'їхали на заправку на перехресті. За планом командувач ВДВ Швець повинен був надати нам 6 бронетранспортерів. Ми знали, що на льотне поле в Слов'янську повинні були приземлятися гелікоптери з додатковими силами - спецназом МВС "Омега" під командуванням Стрельченко. Їм теж в зону висадки командування ВДВ повинно було направити роту десантників на БТРах.
Але тут Швець пропав зі зв'язку - знайти не можемо. Ми заїхали на заправку. Заправили машини полтавської групи, і вони отримали наказ повертатися додому. Тобто ми залишилися без супроводу - бо самі теж повинні були їхати слідом за ними на своїх двох машинах. Зв'язку немає з командуванням ВДВ, де їх шукати незрозуміло. Але тут говорю Гені - "здається, нас пасуть". Поїхали перевірити чи є "хвіст" - і вирішили зробити невеликий гак в бік Донецька, тільки від'їхали і тут ... помічаємо випадково галявину, де стоїть група БТРів. Під'їжджаємо - а там сам командувач Швець, два наших заступника голови СБУ, Ягуней і Циганок. Під'їжджаємо, розбираємося. І тут голова у всіх спухла - виходить, "Омегу" вже висадили, а БТРи для її пересування стоять ось тут, нікуди не рухаються. А хлопців там без транспорту можуть кінчити.
- Завдання вашої передової групи була просто провести розвідку блокпостів, без участі десантників? Тобто десантники там випадково опинилися на місці бою?
- Так. Незрозуміло, що робили там десантники на тій галявині. Вони повинні були зустрічати "Омегу". Їх також випадково знайшли наші заступники голови, які каталися околицями Слов'янська, тому що Швець пропав з зв'язку, і по мобільному зв'язатися довго не вдавалося. Ми до себе намагалися навпаки уваги не привертати, з машин в повній екіпіровці не виходили. Нас було шестеро, включаючи командира.
Ми не розгорнулися в бойовий порядок, не виставили охорону, оскільки охорону виставили десантники - поруч з нами була ціла рота!
І ось ми спілкуємося прямо на жвавій трасі, потік машин, поруч БТРи, всі на нас дивляться, і всім хто їде, зрозуміло, що щось тут важливе відбувається. Загалом, від секретності не залишилося і сліду. Моя машина стояла крайня до дороги. Потім стояла машина Швеця - "Фольксваген Кадді". Потім джип "Прадо". Потім метрів 50 - БТРи. На трасі ще далі - машини нашого начальства.
І ось ми стоїмо, і Ягуней з Циганков розпікають Швеця: "Ти де був ?! Чому план не виконуєш ?!" Швець: "Мені наказу від Коваля не було!" Вони: "Ти був на нараді, тобі вже довели план, який Коваль?"
Загалом, було майже дев'ять ранку. Вже якісь місцеві люди зупиняються, розглядають нас, вивчають. Потім гаішна машина приїхала, майор, капітан якійсь, запитав що відбувається. Вожді наші їм кажуть: "Техніка на ремонт їде". Ну да, так нам і повірили.
Минуло хвилин п'ять. Машини їздять повз нас туди-сюди. І тут з траси звертають до нас три легкових машини і з ходу з них випадають пацани з автоматами і починають гасити!
Дистанція метрів 30! Я з криком - "Шухер на 9 годин!", Відкриваю двері і випадаю назовні. Дивлюся, стоїть беззбройний Ягуней. Я за машину заскакую, по мені стріляють, але пощастило - куля по дотичній зачепила сідницю, але я в порядку. Наші хлопці відкрили вогонь у відповідь. Десантники в бій не вступили - вони завантажилися в свої БТРи і стояли на місці, поруч з нами - це здавалося неймовірним. Вже потім ми дізналися, що командування їм суворо заборонило відкривати вогонь. Прикро, адже ми туди приїхали, щоб вивести їх на маршрут, якби вони там не зупинилися, то ми б проїхали повз, і ні в яку засідку б не потрапили. Але на обдумування всього цього часу не було. Летіли секунди бою, і якщо ми не надамо опір, нас швидко знищать. Я бачив, як черги противника шматували наші машини.
Ситуація була критичною, тому що у противника в бій вступила друга група - з "зеленки", яка підтримала вогнем групу, яка атакувала з машин. Десантники не стріляли, і бойовики наче знали це, і діяли абсолютно нахабно, демонстративно! Їх було більше - у нас було всього шість автоматів. Треба було дати бій розраховуючи тільки на себе.
У мене була з собою граната РГД і дві світло-шумових з цвяхами в обмотці. Перекинув їх через нашу машину - там уже був противник. Пролунали вибухи, хтось там закричав, і тут же я висовуюся через машини і прямо переді мною так само через машини висовується якийсь біс з автоматом - і ми відриваємо вогонь одночасно. Я бачив як в кіно, хоча це були частки секунди, як в диверсанта від низу до верху входить моя черга, і як він стріляє в мене. Мене тут же підкинуло, я впав біля машини, дихання забилося.
З рації в навушнику чую - "Гена - убитий". Я насилу вимовляю: "Я - 300-й. В груди". Тут через машини вискакує ще хтось в масці на обличчі, і в чорному костюмі "Адідас". На мене уваги не звертає, а відразу відкриває вогонь в бік інших наших машин. Я кладу автомат на стегно і добиваю залишки магазину в нього в упор. І тут же втрачаю свідомість. Отямився від того, що хтось мене торсає і одночасно - дзвонить телефон. Дзвонить співробітниця з департаменту контррозвідки, дружина нашого співробітника, ми дружимо: "Андрюха, ти де?" "Мене поранено". А торсає мене водій - Олег, він говорить - "Командир, я тебе витягну!" Прибіг рятувати мене. Тягне мене за інший мікроавтобус. І тут йому такий ляпас по плечу - кульове поранення. Я йому: "Олег, забирай автомат, забирай магазин, я - не жилець. Наказую - вали звідси". По нам прицільно вела вогонь група бойовиків з "зеленки", і всі наші пересування були добре помітні. Шансів на порятунок не було. Нас починало бій шестеро, у начальства автоматів не було, а наш вогонь помітно ослаб. Ситуація ставала зовсім критичною. Я почав засинати, і тут через сон почув, як запрацював великокаліберний кулемет. Це за моєю спиною викотився БТР! У десантників, як ми потім з'ясували, був суворий наказ - в бій не вступати ні в якому разі. Не піддаватися на провокації. Але цей БТР все одно прийшов до нас на допомогу! Хтось наплював на всі накази і херачіт з кулемета! Це хлопець всіх нас врятував - шкода, не знаю його імені. Він придушив вогонь з зеленки, по нам перестали довбати прицільно, і противник почав відхід. Тут мене і витягли.
Коли в БТР тягнули, бачив як Гена важко поранений сидить в калюжі крові. Також був поранений Андрій І .. Водій другої машини Геннадій Біліченко загинув смертю хоробрих в бою.
( "Цензор.НЕТ" вдалося встановити, хто був той український воїн, який вступив в бій і врятував життя "альфівців", порушивши наказ комбрига 80-ї бригади полковника Капачінского не відкривати вогонь. Цим героєм виявився командир 3-ї роти 80-ї аеромобільної бригади, старший лейтенант Вадим Сухаревский. Зараз майор Сухаревский, що пройшов пекло безлічі боїв - командир батальйону морської піхоти 36-ї бригади).
- Хто ще був поранений? Які втрати противника?
- Противника ніхто не переслідував, піхоти з нами не було, зачищати було нікому, вся наша невелика група вийшла з ладу. Як тільки нас забрали, вся група, включаючи БТРи, яка була на галявині також поїхала. Противник тому без перешкод забрав тіла своїх убитих і поранених, тільки кровіщи від них багато залишилося.
Генерали Ягуней і Циганок кажуть, що ми їх врятували. Думаю, Гена Кузнецов як професійний охоронець дійсно прийняв на себе кулі, які призначалися Циганку. Ще якийсь начальник департаменту СБУ, який з ними приїхав, отримав кулю в плече. Машини, на яких вони були, як решето, їхали на ободах.
Підкреслюю - в бою брало участь фактично тільки нас шість чоловік, і один БТР десантників. Якби десантники відразу вступили в бій з усіх сил, результат бою був би іншим.Істочнік: https://censor.net.ua/r384081
- А як врятували тебе?
- Ти зараз будеш сміятися. Прокинувся в якомусь приміщенні, плитка біла, стеля білий, лежу на ношах прикритий простирадлом. Прокинувся від холоду в ноги. Черевики і шкарпетки з мене зняли. Тиша повна. Я не відразу зрозумів, що живий. Я так простирадло відсунув, і вирішив подивлюся на ноги - бірки немає? Ні. А чому дихати не можу? Значить живий і у мене пневмоторакс. І я повинен дихати тільки верхнім диханням, тому що якщо на повні груди - здохну. І тут така бабулька до мене підскакує - "О, синочка, ти в себе прийшов. Давай-но я тобі тиск поміряю".
А взагалі мене Бог врятував. Адже в мене дві кулі насправді потрапило - але друга, яка стала б смертельною, потрапила в лезо ножа в розвантажувальному жилеті - ніж розбила вщент і зрикошетила кудись ...
І ось лежу, подумки попрощався з близькими, з донькою, мені вже все було пофіг. І тут доктор заходить і вирішує відправити мене на операцію. Мене вантажать в "швидку" і вона везе мене ... в Донецьк, в лікарню. Поранення були вкрай важкими, щоб мене врятувати треба було терміново направити в найближчу кращу лікарню, до кваліфікованих лікарів. Слава Богу, я знайшов друзів - і один з наших проукраїнських оперів привіз туди двох відмінних лікарів, справжніх патріотів, що не проговорилися ніде. Я потрапив на операційний стіл через 11 годин після поранення. Операцію робили 9 годин. Витягли мідну оболонку кулі. А сердечник залишився в товстому кишківнику і, вибачте, вийшов сам через кишечник в київському госпіталі через два тижні - ех, такий сувенір пішов ...
Я лікувався в Донецьку до кінця травня. Ніхто не знав, хто я. На другий день до мене в палату в Донецьку зі словами "Слава Україні!" зайшли мої товариші по майданівської сотні - на чолі з Валерієм П. При цьому в одній палаті зі мною лікувався також поранений в тому бою Андрій Ч. Його врятували точно так же, як і мене. Одна куля зайшла йому в спину, пробивши пластину, пройшла наскрізь, пробила кишки і зупинилася в грудній пластині. Друга куля потрапила йому в магазин з патронами - теж диво. Андрій свідомості не втрачав і навіть поранений вів бій до останнього. Нас охороняли колишні колеги, які, на жаль, залишилися в Донецьку - вони перейшли на бік ворога. Вони попрощалися, і сказали, що тепер у нас ніяких зобов'язань один перед одним немає. Товариші розробили операцію по евакуації мене з Донецька. У мене в роті шланг, з тіла дев'ять трубок. Мене евакуювали під контролем особисто голови служби Валентина Наливайченка. Друзі організували рейс, яким вивезли мене і Андрія з Донецька. Це був останній рейс з донецького аеропорту - через місяць там почалися запеклі бої.
- Хтось робив розбір цього бою офіційно?
- Ні. Хоча очевидно, що втрати сталися через відсутність управління у десантників і того, що вони отримали наказ не вступати в бій незважаючи на атаку супротивника. Ми стояли на відкритому місці, і у диверсантів був час нас грамотно атакувати, використовувати фактор раптовості. Думаю, їх метою було знищити наших генералів - напевно, про це повідомили люди в формі даішників. Ми вшістьох з машин не виходили. Вони нас не бачили, і подумали, що серйозного опору чинити наша група не зможе. Чи будуть стріляти солдати і БТРи - тоді було взагалі під питанням.
Наш опір зірвав план ворога. На жаль, Гена Біліченко віддав за це свою жізнь.Істочнік: https://censor.net.ua/r384081
- Як зараз ситуація в "Альфі"? Як складається ваша кар'єра?
- Зараз я заступник начальника управління "Альфи". Але найближчим часом збираюся звільнятися. З "Альфи" після бою в Семенівці 5 травня звільнилося багато незгодних з новою владою - відсотків 30 складу. Сьогодні думаю, вони шкодують, що погарячкували, бо багато повернулося на свої місця.
Але пішли не всі. На жаль, є і співробітники з сепаратистськими поглядами. "Нафіга було починати Майдан, ми і так добре жили" і так далі ... Ми з одним офіцером обговорювали Майдан, я розповів, що я там робив, я цим пишаюся, а він мені - "класна у мене снайперська гвинтівка, шкода я тебе з неї не ухерачіл на Майдані ". Я звільняюся в знак незгоди з сепаратистськими настроями в підрозділі і в знак протесту проти вбивства патріота України Лісника. Він працював на нашу розвідку, і за його вбивство доведеться відповідати високопоставленим керівникам. Штурм був організований безграмотно. Невідомі люди увійшли в квартиру, де проживав Лісник. Відкрили двері своїм ключем. Він побачив озброєних людей без розпізнавальних знаків і відкрив вогонь. Загинув офіцер "Альфи" Андрій Кузьменко, Лісник був поранений. Він здався, склав зброю. Після цього його добили. Я знав обох цих чоловіків - і сумую за кожним з них. Андрій був справжнім офіцером. Лісника знаю ще з Майдану як добровольця і патріота. Те, що патріот вбив патріота і був застрелений сам - це результат безграмотного планування операції. На жаль, за це ніхто не несе відповідальності, а обставини справи приховують за галасом. Тіло Лісника досі не видали з моргу. Чоловік і жінка, яким належить квартира, де сталася трагедія, до сих пір знаходяться в СІЗО. Їх не випускають, тому що вони знають правду.
- Але ж є і патріоти. Навіщо йдеш?
- У нас в управлінні досить патріотів, хто відкрито говорить про свої проукраїнські погляди. Але дуже шкода, що Гену Кузнєцова з "Альфи" звільнили, хоча він перебував на лікарняному, він патріот, він був поранений в бою. Замість нього поставили лояльного і слухняного. Це не чесно. Начальником управління поставили співробітника, який останні 12 років охороняв Григорія Суркіса, пишається цим, любить розповідати, як вони їздили до Рінат Леонідович в маєток, чого там бачили ...
- Доводилося воювати після поранення?
- Розповім про це, коли звільнюся. Знаєш, в "Альфі" я собі взяв позивний Правосек. І я приходжу до підрозділу - "Слава Україні!" і нехай спробує хтось не відповісти "Героям слава!" Для мене це важливо. Коли я заявив, що звільняюся, мені сказали в "Альфі": "Що, звільняєшся до наступного Майдану?" Я відповів: "Так, але краще б ми там з тобою не перетиналися". Я чесно два літри крові за Батьківщину пролив, маю право людям в очі дивитися.
Я вже був на пенсії - я знаю, що там є життя. Я був на тому світі - я знаю, що там не страшно.
Джерело: https://censor.net.ua/r384081
Немає коментарів:
Дописати коментар