 |
Симон Петлюра та Едвард Ридз-Смігли у Києві, травень 1920 року |
Складний союз
Влада УНР пішла на тактичний союз з поляками через складну ситуацію, в якій опинилася молода республіка. Наприкінці листопада 1919 року підрозділи Наддніпрянської армії УНР опинилися у так званому трикутнику смерті (Любар-Чортория-Миропіль на Житомирщині). Українські війська були тоді оточені Червоною армією, Добровольчою армією генерала Денікіна та польськими частинами. Українські підрозділи також потерпали від епідемії тифу.
У Києві тоді при владі були більшовики. У грудні 1919 року вони зуміли вибити з міста білогвардійців-денікінців. На загал, більшовики тоді перемагали на різних фронтах і український напрямок не був винятком. Однак вирішальні бої ще були попереду. Попри певну перевагу більшовики ще не могли повністю втримати українську територію.
6 грудня 1919 року на військовій нараді у Новій Чорториї командирами УНР було вирішено здійснити партизанський рейд тилами більшовиків та денікінців. У цьому виступі взяло участь близько 5 тис. військових. Рейд отримав назву Першого зимового походу армії УНР.
Хоча Зимовий похід був партизанською акцією, він полегшив роботу української делегації на переговорах у Варшаві. УНР майже втратила підконтрольну територію, але все ще мала деякі військові сили. Це було аргументом під час розмов українських та польських дипломатів.
21 квітня 1920 року між Польщею та УНР був підписаний договір. У публіцистичній літературі він відомий як пакт Пілсудського-Петлюри. Однак підписантами угоди були не вони. З українського боку угоду підписав міністр закордонних справ Андрій Лівицький, з польського – заступник міністра МЗС Ян Домбський.
За умовами угоди Польща визнавала УНР та допомогала звільнити українську територію від Червоної армії у районах до Дніпра. В обмін на це до Польщі мала відійти Галичина та 5 повітів Волині.
Де-факто польські війська вже контролювали ці території. Однак, в будь-якому разі визнання з боку УНР польського контролю над Галичиною та Волинню було непростим рішенням.
Пілсудський був зацікавлений у цій угоді, бо таким чином УНР ставала буферною державою між Радянською Росією та Польщею.
24 квітня було підписано військову конвенцію, яка доповнювала політичний протокол.
 |
| Юзеф Пілсудський та польські офіцери |
25 квітня почався українсько-польський наступ. Очільник Польщі Юзеф Пілсудський випустив відозву до українців, в якій зазначав, що йдеться про визволення України від більшовиків.
Чисельність польських військ, які наступали на українському фронті, становила від 60 до 90 тисяч. Більш точних оцінок також немає щодо української армії у той період. Дослідники вважають, що на початку наступу йшлося про 4-8 тисяч людей, а вже в середині червня війська УНР нараховували близько 20 тисяч.
27 квітня польські та українські сили витіснили червоних з Малина, Тетерева і Чорнобиля. 28-29 квітня польські війська пройшли ще 90 км, не зустрівши суттєвого супротиву. 1 травня польське військо вступило до Фастова.
А вже 5 травня польські та українські війська вступили в бій на околицях Києва. На столицю України знову насувалася чергова зміна влади.
6 травня у Київ вперше зайшов польський патруль легких кіннотників. 7 травня українські і польські війська звільнили Київ. Спочатку це були кавалерійські частини. 8 травня в Київ увійшла польська піхота.
Цікаво, що 9 травня на Хрещатику пройшов парад українських та польських військ. Потім цей день календаря отримав зовсім інший зміст і в радянський період не дуже любили згадувати саме про 9 травня 1920 року у Києві.
11 травня командуючий польською армією та в.о. коменданта Києва генерал Ридз-Смігли оголосив про запровадження воєнного стану. За дезертирство, повстання, мародерство, шпигунство, грабунки, псування залізниць, телефонів, телеграфів було визначено покарання у вигляді розстрілу або повішення.
Бої на лівому березі Дніпра завершилися тоді відступом частин Червоної армії з-під Броварів.
Здавалося, що УНР зуміла вирватися з замкненого кола невдач та відстояти своє право на незалежність. Але перебіг подій був тоді швидким та складним водночас.
Контрнаступ більшовиків
Є відомий вислів, що історія не знає умовного способу. Важко зараз сказати, якою була б політика Пілсудського щодо України за умови перемоги над більшовиками. Чи пішли б польські війська з Києва і коли б це сталося? На це питання у нас немає відповіді.
Врешті-решт вступ до Києва української та польської армій став лише епізодом у боротьбі за владу над українською столицею. Влітку 1920 року Червона армія була на підйомі. Вона зуміла швидко оговтатися від травневої поразки та розпочати дії у відповідь.
Першу спробу контрнаступу більшовиків 29-31 травня було відбито під Володаркою у 40 км від Білої Церкви.
Червневий наступ військ більшовицького Південно-Західного фронту (приблизно 40 тис. військових) став для них переможним на українському напрямку. 5 червня кінна армія Будьонного прорвала фронт у районі Канів — Біла Церква.
У період з 7 по 10 червня Червона армія зайняла Бердичів, Житомир, Білу Церкву, Фастів, Васильків.
12 червня 1920 року 3-я польська армія залишила Київ. Таким чином лише місяць війська УНР та Польщі контролювали столицю України.
Далі відбувалася важка боротьба більшовицької та польської армій. Червоні через українську територію проривалися до Польщі. Тоді у них були наполеонівські плани влаштувати світову революцію і Польща мала стати плацдармом на шляху до загарбання Європи. Але це вже тема для іншої статті.
Немає коментарів:
Дописати коментар