Жіночність
Щостоліття їх світ розлітався шматками скла.
Хоч спочатку блискучі скалки здавались бризками.
Ті, що мріяли бути поетками й танцюристками,
Мовчки ставали до сірих досвітніх лав.
Всі їх лав-сторі, усі їх гіркі освідчення,
Усі їхні сукні білі, пахкі, мереживні,
Всі їх листи, не отримані й не збережені,
Все їх вело до ув’язнення і увічнення.
Що їм із того безсмертя, мій любий боже?
Що їм із тих присвят, нагород і почестей,
Якщо їх забрали дочасно війна і пошесті,
А їхні слова рознесені перехожими?
Не покаране зло затиха до нового вибрику.
Щостоліття сліди війни розмиває зливами.
Онучкам лишається бути впертими і сміливими
І старовинні фото – в кращому випадку.
.jpg)
Немає коментарів:
Дописати коментар