Перші Промені Весни.

 

ПО СУТІ

це — весна, вона прекрасна! а іще вона минає.

я іду тобі назустріч — над Південною Рікою.

цих дерев, цього каміння я торкатимусь рукою,

а дерева і каміння будуть лащитись навзаєм.

доки я іще при тямі і нічого не накоїв,

треба їхати до тебе — там ніхто про нас не знає.

тож візьми мене — з на тиждень — із цієї порожнечі,

аж кудись туди — за обрій — в передмістя — за собою.

де в сусідньому будинку плачуть скрипка із гобоєм,

де розмірено вростаєш у прості буденні речі:

у сумирну тишу, в побут, у годинник з мідним боєм,

і у вірші, а не в прозу — кожен вечір, кожен вечір.

щоб від вечора до рання пізнавати ніч як сутінь,

не ворожу і не хижу, а байдужу — це як даність.

і вона у нас не перша, і не ми у ній останні,

голі й босі перед нею — чи роздягнені й роззуті,

що взаємно. і між нами — ні добра вже, ані зла, ні

навіть пам’яті про річку, що текла для нас по суті.  

(С.Татчин)