Під час перегляду світлин від одеського Майстра Світлин Юрія Хилиниченка пригадав і власний маленький одеський епізод-замальовку...
Впевнений літній сонячний ранок... Майже 9-та. Я, з приятелем, очікую відкриття вуличної кав'ярні біля "оперного" і,просто заради розваги, розглядаю вікна у будинку навпроти. Будинок старовинний і вочевидь пам'ятає часи справжнього респекту своїх власників. Вікна великі, у людський зріст... Допоки я розмірковую стосовно нинішньої приналежності кімнат будинку, офісні чи цивільні, оскільки за зовнішними ознаками це було неочевидним, в одному з вікон помічаю рух! Хитнувся довжелезний тюль і... на підвіконні опинилась дівчина!
Примружившись, вона глянула на ранкове сонечко і потягнулась, як кішка, що повертає енергію м'язам після сну... Симпатична худенька шатенка з прямим, до плечей волоссям... Це дівоче ранкове Диво мало на собі коротеньку, вище колін, нічну комбінацію, прозорість якої мені дослідити не вдалось, осільки запилене вікно створило, такий собі, візуальний софт-фільтр, що не дозволяв здійснити більш глибинну розвідку. Тому дещо довелось собі домалювати уявою. Принаймні те, що сорочечка спереді була дещо коротшою ніж позаду і не щильно прилягала до тіла, формувало в уяві юні невелички гостреньки перса, що трішечки піднімали до верху передній край комбінації і створювали такий приємний погляду ефект. Це спостереження підтвердилось, коли дівчина почала рухатись підвіконням, яке, як виявилось було доволі широким, оскільки танцювальні балетні "па" на кінчиках пальців, вона виконувала вільно, не обмежуючі себе в рухах. Власне не те, щоб вона танцювала...ні...вона граційно походжала підвіконням туди-сюди, інколи торкаючись руками вікна. Тюль при цьому залишався нерухомим, отже підвіконня дійсно було широким... Якби її груди були великими та тяжкими, було б помітне їх чуттєве колихання, проте нічого подібного я не спостерігав, отже моя уява мене не зрадила.
Це ранкове марево тривало недовго. Людей у цей час на тротуарі біля кав'ярні було небагато і мені здалось, що ніхто крім мене не спостерігав за цією виставою. Сама ж юна красуня робила вигляд, мов би ніщо, крім цього чудового сонячного ранку її не турбує. Все мало вигляд природності і звичайності, можливо вона робила це кожного ранку? Я не побачив в її рухах сором'язливості чи невпевненості, водночас не було вульгарності та надмірної демостративності... Хочеться вірити, що вона таки побачила єдиного вдячного глядача її ранкової пригоди, мене, оскільки перед тим, як вона відсунула рукою тюль, аби зробити елегантний крок з низького підвіконня, вона коротко озирнулась у мою сторону і посміхнулась... Чи мені це примарилось?
Немає коментарів:
Дописати коментар