Повні Пригорщі Золота – Це Серпень Вдень...

 

повні пригорщі золота – це серпень вдень,

а повнісінькі пригорщі срібла – серпень уночі.

це – життєствердний розпач, бо ж усе минає, йде,

під меланхолійний лемент пташиних ключів.

стосунки переосмислюються, взаємини не гірчать.

від мимолітних радощів непередавано солодко.

бабуся із абрикосами припрошує дівча –

тільки-но зібрала, не пожалкуєш, золотко!

а на проспекті Коцюбинського літній чоловік

співає про коника із заквітчаною гривою

і про козаків у траві, що лежать – як живі,

і співає так, що я ледве стримуюсь,

щоб не заспівати із ним про те,

що у наймолодшого очі, як терен, чорні.

відтепер їх колисатиме несходимий степ,

а вони в нього вростатимуть, пускатимуть корені.

і – жодної хмаринки пополудні на небесах!

простір увиразнюється, гусне, твердне.

ой, чия то дівчина, стоїть в сльозах,

ні жива-ні мертва.

(вірш - Сергій Татчин)