"Вони мовчки стояли, міцно взявшись за руки і дивлячись в туманну глибочінь нічних вулиць. Десь там унизу - двадцять два поверхи під ногами - і теплий південний вітер куйовдив їхнє волосся і роздмухував їхні палкі серця, що гупали в грудях у такт, наче великі тубільні тамтами. Вони були готові до прощального стрибка у невідомість, і вже ніщо не могло їх затримати у цій відразливій, остогидлій реальності, яка глухо долинала хрипким матючинням, прокльонами і вмовляннями правоохоронців з-за дверей на дах багатоповерхівки. Але вони вже нічого не чули, то му що все давно вирішили - реальність надто запізнилася. Їм залишався один крок, аби назавжди стати вільними..."
