Почитати. Валентин Терлецький - "Хмарочос".

"Вони мовчки стояли, міцно взявшись за руки і дивлячись в туманну глибочінь нічних вулиць. Десь там унизу - двадцять два поверхи під ногами - і теплий південний вітер куйовдив їхнє волосся і роздмухував їхні палкі серця, що гупали в грудях у такт, наче великі тубільні тамтами. Вони були готові до прощального стрибка у невідомість, і вже ніщо не могло їх затримати у цій відразливій, остогидлій реальності, яка глухо долинала хрипким матючинням, прокльонами і вмовляннями правоохоронців з-за дверей на дах багатоповерхівки. Але вони вже нічого не чули, то му що все давно вирішили - реальність надто запізнилася. Їм залишався один крок, аби назавжди стати вільними..."

У той час, коли Сєва Новгородцев ще був "вражим голосом" на BBC, а не проектом на київському "Радіо Рокс", бажаючі його почути, мали шукати серед сов'єтських радіо-перешкод знаменитий "лубочний" приспів - "Сєва, Сєва Новгородцев, город Лондон БіБіСі...". У своїх радіопередачах "ззабугра" він не тільки знайомив "молодьож та пОдростков" Країни Рад з новинками світової рок-музики, але і демострував, що рок (вияляється!) живе і за "желєзним занавєсом". Транслюючи отримані контрабандним шляхом записи "Воскрєсенья", Нікольського, "Машини врємєні", Сєва постійно звертав увагу на песимізм, безрадісність, аппокаліптичність цих виконавців, роблячи політично-ідеологічний висновок, що життя сов'єтської молоді безперспективне і нецікаве. На що частина цієї молоді (саме та що прилипала до приймачів з Сєвою) погоджувалась, частина, дізнавшись про це(випадково чи невипадково), справедливо обурювалась (бо так було потрібно), а частині було просто насрати, тому що вони слухали "Сінюю птіцу" - "Опустєл тот кльон, в полє бродіт мгла, ну а ти опять сторонойпрошла".
     Мені здається - з того часу в мотивах російських рок-команд мало що змінилось.
     А в Україні у певний час, коли здавалось національне українське підніметься з колін, запанувала на короткий термін романтична ейфорія, наслідки якої ми ще переживаємо. Проте це дійсно тривало недовго. А культурна політика сучасних власників країни нічого крім нецензурних реакцій не викликає. Тому не дивно, що російськомовний "по жизні" харківський податківець Валентин Терлецький написав вчасну українську книгу "Хмарочос".

Можна правити з себе літературознавця і шукати у Валентина недоліки стилю, прискіпливо шукати недоліки мови, ганьбити редакторів і коректорів, що страждають неуважністю та недостатком грамотності , справедливо зауважити, що менше за об'ємом оповідання, але сильніше за енергією та емоцією, було б можливе більш доречне ніж опублікований роман... та не можна без уваги пройти повз підняту тему "Хмарочоса".
Свобода митця, його право висловлюватись в потрібний та можливий йому спосіб мають бути такими ж неспростовними, як право на власність, гідність, вибір... Хто вправі вказувати мені -  "що дивитись", "що читати", "що слухати"? Президент, міністр культури, банда "депутатів", до яких я не маю що найменшої поваги, напівосвічений мєнт? Проте вся ця зграя намагається це робити. Вони вже сьогодні можуть запроторити будь-кого до в'язниці за наявність у нього в комп'ютері кількох відвертих еротичних фото, обізвавши їх порнографією. І хто спробує довести, що це дурня, якщо пролунала команда "фас" і цю конкретну людину просто потрібно "прибрати"?
І нарешті де межа, яку не перейдуть сучасні власники країни Україна, якщо сьогодні вони опинились у касті недоторканих? Чого від них варто чекати?
     Сподіваюсь, що ситуація роману Валентина Терлецького "Хмарочос", залишиться тільки на сторінках роману і насміливішій частині наших митців не доведеться ціною свого життя будити свідомість своїх співгромадян, проте бути до цього готовим варто. Тому бажаю Вам приємного вечора з "Хмарочосом" у руках. І... шукайте в інтернеті вірші та пісні Валентина. Талановита людина. Більше б таких. Приємно, що доля нас познайомила...