Жовтнева Квіточка. Ви кажете, що ніщо вже у жовтні у нас не цвіте?

пізньої осені жовта свіча
ясно горить бурштиновим вогнем.
жовтень – у силі і славі, хоча,
скоро і він, як усе, промине.

ці небеса, очевидно, без дна.
жодної зірки: дивись – не дивись.
жодної хмари: безодня – увись!
жодної пташки – хіба що, одна.

осінь згасає поволі – по дню.
що ж мені лишиться – згадка яка?
вірші? дими? тріскотіння вогню?
жовтий листок? запальничка в руках? 

як мені жити – отут і тепер?
як мені бути – і з ким, головне?
все несуттєве за місяць мине, –
навіть знання, що немає тебе.

ще залишається трохи часу, –
не пророкую, та й справа не в цім.
просто стою і вростаю в красу.
пафосно мну сигаретку в руці.

все мимолітне – і навіть печаль,
та із-за цього – ні крихти жалю.
я б запалив, тільки я ж не палю.
просто дивлюсь, як згасає свіча.