Герої України. Комбат 24-ї ОМБР Сергій Мазорчук (Ірис): У день нашого виходу із Золотого кільце закрилося. Міг бути ще один Іловайськ або Дебальцеве.

У кінці червня батальйони 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила та 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка вийшли з району Золотого - Гірського. Тоді росіяни з обох боків оточували українське військо. На позиціях ледве не утворилося кільце.

Про це в інтерв'ю розповів командир першого механізованого батальйону 24 "королівської" бригади Сергій Мазорчук (позивний Ірис).

"Ми стояли біля КПВВ Золоте, а противник – на КПВВ Первомайськ. Саме на цьому місці 2019 року відбувалося розведення військ і утворилася "сіра зона" близько трьох кілометрів. Наші позиції в районі Золотого - Гірського були на схід від Лисичанська, де була досить добра автотраса. Вона й дала противнику змогу здійснити стрімкий ривок і дійти до Лисичанська. А на півдні від нас - Попасна, де пролягає траса до Бахмута. Цими трасами здійснювали постачання. На жаль, зараз контроль над ними ми втратили", - пригадує захисник 

Говорячи про розвиток подій в Золотому, Мазорчук зауважив, що обороняли позиції військові двох бригад - 24-ї та 57-ї.

"На наших позиціях була велика кількість артилерії з боку росіян. Також досить часто вони використовували авіацію. 6 березня трапився прорив противника на лівому фланзі. На жаль, тоді в нас загинув командир роти. Але ми провели успішну контратаку і відновили позиції", - додає він.

"Почалися провали, коли ми втратили 29-й блокпост. Через тиждень росіяни взяли Новотошківське, а далі ми були змушені перегрупуватися і розвернутися лівіше. Якщо до того ми утримували п'ять кілометрів, то після маневру стало майже десять. Далі окупанти взяли Світличне, Нижнє і вийшли до Тошківки. На початку червня вже й Попасна, яку воїни мужньо обороняли більше трьох місяців, була не під нашим контролем. Я не знаю, що там трапилося, але були випадки, коли підрозділи тероборони цілими батальйонами залишали позиції. Робили тактичний відступ, тільки ніхто не знав, куди. У Золотому 4, на так званому хуторі Вільний, підрозділи ПВК "Вагнер" теж пробували атакувати. Тоді багато росіян загинули, а за один день ми взяли сімох полонених: шестеро - росіяни, а один - з Алчевська Луганської області. Один з них був майором, інший - прапорщик, решта - сержанти та солдати. Для порівняння, в нас у тому бою - один загиблий і двоє поранених", - розповідає командир.

"Зв'язок із командуванням був постійний, повне взаєморозуміння. За допомогою систем Starlink у нас був закритий зв'язок. "Цікавих" команд не було. Зараз дуже багато інформації "гуляє" в мережі інтернет від військовослужбовців, які прослужили у нашій бригаді п'ять днів і розказують про зраду, що людей "кладуть пачками". Такого не було. Звісно, потрібно тримати займані позиції і, як би це прикро не було і як би нам цього не хотілося, але втрати будуть. Утім стояти до загибелі команди не було. Якщо нам не було вигідно якийсь клаптик тримати, ми відходили, щоб закріпитися й ефективно оборонятися", - розповідає він.

"20 червня вже було розпорядження, що ми із Золотого заходимо в Гірське. Це був підготовчий етап. Далі ми пробували проїжджати тією дорогою, через яку планували відхід. Ми намагалися їхати через Новоіванівку, де залишалася частина дороги. Тоді ж хотіли евакуювати наших поранених. Їхали двома машинами й потрапили під артилерійський обстріл. Одна машина згоріла. Дякувати Богу, всі залишилися живі. Спочатку пішки звідти вийшли, десь близько чотирьох кілометрів, а далі під'їхала наша машина на двох пробитих колесах і ми повернулися на позиції. Після того почали планувати для виходу іншу дорогу. Ми виходили у кілька етапів. Командир бригади визначив, хто за ким виходить. Ми залишали позиції крайніми. Третій батальйон прикривав нас із району Лоскутівки, а другий – від Гірського в напрямку Лисичанська. У період з восьмої вечора 21 червня підрозділи вже почали помалу відтягуватися з Золотого – Гірського. Піхота їхала автомобілями "Пікап" кілька кілометрів, поки ворог нас не спостерігав, а далі йшли пішки до Лисичанська орієнтовно 17-20 кілометрів", - додає Мазорчук.

"...У той час батальйон 57-ї бригади зазнав серйозних втрат і його почали виводити. А 20 червня ми почали перегруповуватися і виходити з Золотого. Спочатку зайняли оборону на околицях Гірського. Це був підготовчий етап виходу в бік Лоскутівки – Лисичанська. Але того дня росіяни здійснили просування по польових дорогах і вийшли в селище за два кілометри від Лоскутівки. Тоді коридор залишався лише чотири-п'ять кілометрів. У день нашого виходу росіяни зайшли в Лоскутівку і кільце закрилося. У нас трапився один інцидент під час виходу. У Лоскутівці атакували крайню колону з сорока людей. Вони пішли через яри в бік Вовчоярівки і з ними ми втратили зв'язок. Вдалося зв'язатися з лише близько 16:00. Ви собі не уявляєте, яка була для мене радість, що сорок побратимів знайшлися. А з ними вийшли ще тридцять військових із 46-го батальйону", - пригадує захисник України.

Говорячи про мінімальні втрати під час виходу із Золотого, Мазорчук зазначає: "Так, я сказав би, що нам пощастило. Основні сили вийшли пішки. Лише о 03:20, коли почало світати, в нас ще залишилася техніка і 70 військових. Це була остання група і тоді піхота виходила на броні. Усіх на техніці не вивозили, бо колону зазвичай обстрілює артилерія і шансів вижити в піхоти немає. У броню не садили, тому що завантажили боєкомплекти, щоб не залишити їх загарбникам. Техніку теж виводили двома колонами. Першу вів я, а другу – заступник. Ми зробили маневр, який мінімізував вплив ворожої артилерії по нашій колоні. Далі між Вовчоярівкою та Лоскутівкою ми простояли два дні і знову потрапили в оточення. У нас був на позиції танк, як вогнева засідка. Він встиг підбити три танки та один БТР противника. Так нам вдалося вийти".

"Під час виходу в моєму батальйоні три військовослужбовці загинули, п'ятеро отримали поранення", - уточнив Сергій.

https://censor.net/ua/news/3358747/kombat_24yi_ombr_sergiyi_mazorchuk_irys_u_den_nashogo_vyhodu_iz_zolotogo_kiltse_zakrylosya_mig_buty