Почитати. "Кагарлик". Олег Шинкаренко: «Написання роману – це завжди велика пригода»

5-го червня у Квітник завітав український письменник та публіцист - Олег Шинкаренко. До того, як він дав інтерв'ю у прямому ефірі "Радіо Такт", його перехопила зі стосом своїх запитань наша гарнюня-журналістка Настя Сербіна. Їй слово...

Оцифровані люди – морфони, зруйнований вщент супермаркет «Ашан», буряки та картопля на Майдані Незалежності, люди в підземеллях, видимий оку час – ці та інші фантастичні речі можна зустріти у антиутопічному романі «Кагарлик» сучасного українського письменника та журналіста-фрілансера Олега Шинкаренка. Якщо хочете потрапити у світ через 100 років, то ця книга саме для Вас. Але пам’ятайте, що скільки б часу не минуло, яких би нових фантастичних машин не виникло, людина залишається тією ж людиною, що і 1000 років тому, її сутність не змінюється. 

 У Вінниці ви сьогодні презентує свою книгу «Кагарлик» в книгарні «Є». Що стало приводом того, що ви написали цей роман? Можливо ви маєте якусь мету чи ціль…

Ну, спочатку, головна мета, коли я тільки починав писати, була взагалі написати роман. Бо це можна сказати, що мій…ну в мене ще є перший роман, він називається «Смачного», про молодіжну субкультуру людожерів. 

Настя Сербіна

Але він ніде не надрукований, і мені хотілося написати справжній роман, щоб його надрукувати і, щоб він мав певний успіх. От… І я подумав, що для цього треба, аби були такі певні умови: по-перше, його треба писати…не відкладати в скриньку, писати його постійно, і бажано, щоб він був такий дуже «підтягнутий», «спортивний» такий. Я не знаю, як так висловитися, ну тобто, щоб там було все дуже конкретно. Тому я вирішив друкувати його у Facebook, і кожна його частина могла собою являти такі фрагменти по 100 слів, і в кожному фрагменті…(ну це я такий пост у Facebook робив, я просто створив там сторінку роману, і все там постив)…повинен був бути конкретний сенс, і кожен фрагмент мав бути як окремий мікро-твір. І я подумав, що, якщо я кожен день буду робити такий пост у Facebook, то це мене так згуртує, і я буду в такій формі постійно знаходитись, постійно буду думати про цей роман. От це дуже важливо, коли ти великий твір пишеш…Бо роман треба писати рік або може й два. І я просто з досвіду попереднього роману знаю, що я міг його закинути там на пів року і не писати взагалі. А це дуже погано: ти випадаєш, і роман виходить такий хаотичний…От це перша причина, що це змушувало мене як щоденник його писати, кожен день, по-друге, я подумав, що було б не погано, якби про цей роман вже дізнавалися люди, по мірі його створення, а у facebook -сторінки вже почали з’являтися підписчики, і його вже одразу читали, була якась реакція…Потім я подумав, що непогано, щоб цей роман був сучасним, тобто мультимедійним. Я одразу почав створювати до нього музичні композиції. В мене є такий, так як у вас диктофон цифровий, тільки трошки більший, я його використовую для відеозаписів, звук на нього пишу, а потім монтую відео. От, і я на цей диктофон писав звуки власної кімнати: стукав по пральній машині, по батареям, по посуду…Потім це вирізав і робив такі композиції в стилі електронної музики. Всі ці композиції викладені на SoundCloud, а він співпрацює з Facebook, що одразу все вставляється туди, і можна слухати одразу в Facebook ці композиції. А потім я ще думав знімати відео, картинки робити, але це, на жаль, я не встиг. І перші декілька 20-30 епізодів я не знав, про що цей роман має бути. В мене просто була така формалістична, «мертва» ідея, а потім я зрозумів, про що це має бути, це має бути роман про українські фобії, тобто про те, чого бояться українці. Я, як і кожен українець, прекрасно в цьому розбираюсь, і я це відчуваю. І я подумав, що це дуже важливо, що ми якби маємо уявлення про ці фобії, але вони ніде не актуалізовані, про них ніхто не говорить.

 

 І чого бояться українці?

 Ну, одна з найпотужніших фобій - це напад Росії, звичайно. І це не просто, що комусь там десь здається, це реально було дуже давно всім відомо. От наприклад, я ще пам’ятаю, років 5 тому, колись я переписувався з одним росіянином... І я щось пригадав йому про Сагайдачного та Конотопську битву, а він каже: «А ми вам тепер у відповідь ракету з термоядерними боєголовками «Булаву» надішлемо». А я тоді подумав: вже триста років минуло з часів Конотопської битви, а він досі нам хоче ядерну ракету у відповідь надіслати, це дуже смішно. І я вирішив, що ракета «Булава» обов’язково має стати персонажем мого роману, що вона літає там десь, надсилають її. От… Ну і Сагайдачний, це ж такий знаковий персонаж, треба ж дати йому якесь потужне місце в романі. Це я так вирішив назвати головного персонажа, а потім він ще у пісні з’являється, у підземному селі Романкові, там де російські солдати з акцентом співають цю пісню. До речі, Єлена Марінєчева, російська перекладачка, переклала саме цей фрагмент російською мовою і у себе в «ЖЖ» його виклала.

Олег Шинкаренко у Квітнику

 

 Тобто ви свій роман адресуєте конкретно такому справжньому українцю, в якого ці фобії чи можливо і якомусь іншому читачеві?

 Я б ще хотів, щоб ці фобії якось актуалізувалися, і трохи посміятися з них, щоб якось розрядити напругу. Я дуже боявся, що в Києві будуть, наприклад, снайпери, в центрі міста, прямо на Хрещатику, навіть собі не уявляв, що таке може бути. Або, що може бути якась така руйнівна революція, що можуть зруйнувати майдан… Це все було десь восени 2012 і взимку 2013 року… І раптом це почалось збуватися, навіть до найменших деталей. Наприклад, в мене там у романі посіяні бурячки, картопля на майдані. А ще там діють персонажі православні фундаменталісти з автоматами калашнікова в камуфляжах.

 От у вас в романі багато моментів про віру в Бога, та й взагалі про віру, як таку… Що ви намагалися сказати на цю тему?

 Я вважаю, що віра – це частина людської культури, культурної практики. При чому вона не може бути домінуючою, як тільки віра стає домінуючою, вона починає як би псувати людям життя. От там є один такий персонаж, точніше псевдо-персонаж, насправді це ж частина цього Сагайдачного, скопійованого, цей Юрій Гагарін. Так він вважає, що віра має домінувати, і віра тільки одна, і тільки вона правильна, а хто думає інакше, того треба знищувати. Це так званий православний фундаменталізм. Я не думав, щ таке взагалі може бути, що може бути…як зараз з’явилась така «Русская православная армія»…я думав, що це така моя фантазія. Це в принципі можливо, але я не думав, що таке може статися в реальності, що люди, які називають себе православними віруючими, можуть взяти автомати калашнікова і будуть когось розстрілювати, тому що хтось вірить не так… От, а я хотів показати, що віра – це одна з культурних практик, хтось пише романи, хтось танцює, хтось вірує. І власне, віра, вона достойна поваги, але вона ніяк не може домінувати. Це те саме, що якби, скажімо, я свій роман об’явив священним і почав вбивати людей, які в нього не вірують і яким він не подобається.



Шукаємо треки записані Олегом для "Кагарлика"

А чому ви обрали саме місто Кагарлик? Що вас приваблює там?

 Там є багато різних причин. Одна з таких сторонніх, не з головних, це те, що…от там є такий народний депутат від Партії регіонів, і він коли балатувався чи в Місцеву раду чи в парламент, то замовив з Америки того, хто грав універсального солдата - Дольфа Лундгрена, заплатив йому гроші, і той приїхав у Кагарлик і виступав у місцевому будинку культури. Уявляєте, який там будинок культури?! І він туди приїхав, купа людей збіглася, і агітував, щоб голосували за того депутата. А, по-друге, невідомо, що це за слово «кагарлик» і з якої воно мови. В романі там є, звісно, такий абзац присвячений його поясненню. Насправді це такий фейк, сам придумав, я ще консультувався з другом із Угорщини: ось ці слова «хазар» і «лик»… це він мені підказав. Я ще написав йому, що хочу зробити рейкову інтерпретацію слова «кагарлик», і спитав, чи не знає він, чи є щось в угорській мові схоже на це. Друга звати Шаболч, в перекладі – паній…І він каже, що дуже схоже на хазарську діру, якщо на угорську мову перекладати. А насправді, невідомо, з якої це мови, є декілька версій в інтернеті у Вікіпедії… Ну взагалі, то я думав про те, що типу є таке провінційне українське маленьке містечко, яке раптом стає головним містом України. Туди зміщається весь такий центр тяжіння всього, там зупинився час... Ну і ось ця метафора, зупинки часу у маленьких містечках, вона насправді відображує реальний стан. Бо дійсно, в провінції час тече повільніше, люди погоджуються жити таким чином, що їх час тече досить таки повільно… Ну і, звичайно, головна причина – це назва. Мені здалося, що це дуже вигідно буде звучати як назва роману.

 

 Ви використовували для свого героя прізвище Сагайдачного. Значить ви звертали увагу на історію та її факти?

 Так. Дуже, дуже багато… Я, пишучи роман, постійно майже для кожного епізоду прочитував купу в інтернеті історичних всяких довідок, пам’яток. Наприклад - село Романків, що це за місто, що там є цікавого, як це можна інтерпретувати. Чи ще, є там в романі село Ходосівка, назване на честь святого Феодосія. Він був флагелантом, бив себе чимось та мучив за віру. І я подумав, що жителі Ходосівки будуть через 100 років флагелантами. Та й читав я про Кагарлик, і про інтерпретацію назв. Потім…там є такий фрагмент – «Київський лист», це справжній такий…недаремно він там з’являється, Київський лист – це документ хазарської доби, в якому найперше в історії, що до нас дійсно дійшло, було згадано слово «київ». Його я теж знайшов в інтернеті.

 І ви при написанні свого роману слугувалися не тільки історичними джерелами, а й якимись іншими книгами? Тому що я читала в інтернеті, кожна частина роману починається з фрази, взятої із якоїсь відомої книги: Біблії, «Дон Кіхот», ще з деяких…

 Це було в перших близько двадцяти епізодах, коли я не знав, про що роман. І тоді я відчайдушно чіплявся за концепцію, коли в тебе нема змісту, ти починаєш якось хапатися за форму: робити по сто слів в епізоді, починати все з якоїсь цитати. А потім, коли я придумав, про що буде роман, то відмовився від цього всього. І більш того, я переписав перші 20 епізодів, так що там деякі цитати зникли взагалі. І мені, коли роман вже був закінчений, довелося переписати його першу третину, тому що його сенс змінився і концепція вся помінялася, він уже не відповідав дійсності.

 Поясніть ось цей принцип, за яким ви позначали частини свого роману, ось ті цифри: 100, 200 і так далі.

 Це по сто слів…

 А сторінки? Адже у вас там не стандартна нумерація.

 Нумерація там є посторінкова… Взагалі, то я не хотів її використовувати. Потім мене дизайнер переконав, що це потрібно, щоб люди орієнтувалися в книжці. Я думав, що нумерація буде тільки двійкова. Ну тобто як в комп’ютері двійкова система. Я хотів залишити тільки цю нумерацію. Тому що цей роман присвячений оцифрованій свідомості, там дуже багато оцифрованих персонажів, ці так звані морфони…

 Щодо морфонів… В вашому романі є багато авторських неологізмів. Наприклад, коннектом…

 Це не неологізм.

 Це не неологізм? Ааа, ну бачите, я просто не знала сього слова і що воно означає.

 Ні-ні. Я читав про копіювання свідомості, це не моя видумка. Це ж насправді свідомість зараз копіюють, є в Женеві інститут (у мене там цей інститут згадується), де займаються копіюванням свідомості. Вони роблять коннектоми. Коннектом – це власне копія людського мозку. Ну, чому коннектом? Тому що мозок складається з нейронів, які певним чином поєднуються. І в Женеві вивчають, як саме поєднуються нейрони. Модель нейрона вже давно створена, це там якась так…типу, якщо поєднати декілька транзисторів, то буде нейрон. А складність в тому, що їх треба певним чином поєднати, і це буквально якісь там трильйони з’єднань, і звісно, що скопіювати людський мозок поки що неможливо. Але коннектом пацюка вже створений.

 

 І я от читаючи про цей коннектом, він типу зроблений з оригіналу, а оригінал є вічним та безсмертним, подумала, що це відбувалось копіювання людської душі.

 Ні, це Платонівська ідея. Це ж він придумав, що десь є ідеї, вони вічні і безсмертні, а ми тільки копії цих ідей. А якщо людина пише роман, то вона пише тільки копію з копії, і це нікуди не годиться, нікому не потрібне. Тому ми повинні позбавитися від художників, від поетів і взагалі від мистецтва. Тут дуже важлива ще от така штука… Ну от скопіюємо ми певну свідомість, але ж вона сьогодні така, а завтра людина про щось дізналася і через місяць ще про щось… Тому ось ця копія вона може дорівнювати оригіналу тільки в момент копіювання, а чим більше спливає часу, тим вона менше схожа на оригінал. А таким чином виходить, що копію взагалі зробити неможливо. Це одна з проблем, яка в цьому романі обговорюється.

 Ваш роман написаний українською мовою, але часто він переривається мовою головного героя, який розмовляє російською мовою. Для чого ви так зробили?

 Я зі своїм редактором про це говорив, що це якось треба окремо пояснити, що воно означає взагалі. А потім він мені сказав, та люди й так зрозуміють… Ну власне, це ж по сюжету головний герой був упійманий російською армією для того, щоб зробити з нього коннектом, який потім використали для виготовлення бойового супутника. І там є два супутника: перший – FRS (Funny Russian Sputnik), який опозиційно ставиться до російського уряду в Кремлі і хоче врятувати цей оригінал – Сагайдачного. А другий - Юрій Гагарін, православний фундаменталіст.

 Головний герой, коли переїжджає з міста в місто, часто грає на губній гармошці мелодію «Єлисейські поля». А ви самі граєте на губній гармошці?

 Я сам граю на губній гармошці і саме «Єлисейські поля». Це єдина складна мелодія, яку я можу на ній грати. З собою немає, але вдома в мене є десь штук п’ять, я постійно купую нові і нові.

 А ви давно граєте?

 Ну…десь пару років, може більше. Роки три, чотири… Я просто подумав, що…це, до речі, коли вже закінчив роман, то почав все це придумувати…я подумав, що роман має бути не зовсім таким авангардним, як суцільний потік свідомості. А має бути класичним, щоб його було цікаво читати. А класичний роман повинен мати певні риси. Тобто, головний герой повинен мати якісь звички, у нього мають бути хобі, повинен бути закоханий, він має прагнути цього кохання досягти, боротися за нього і так далі…

 А ще щось є спільне, окрім губної гармошки, між вами і головним героєм?

 Я думаю, досить таки багато спільного… Ну взагалі, в цьому романі нічого не придумано. Не дивлячись на те, що там якась суцільна фантастика, здавалося б, там все взято з реального життя. Ця булава із переписки в «ЖЖ» з якимось російським патріотом, ця ж губна гармошка і «Єлисейські поля». От…дуже багато, за що не візьмися…це просто такий колаж із реального життя.

 А Олена? Я читала ваші інші оповідання, там також була героїня, яка називалася Олена. Чому саме це ім’я?

 Це просто колись давно в мене була дівчина Олена. В мене навіть пісня є про Олену, я записав її в стилі «нової хвилі»…

 Ви казали, що ви створювали свій роман як мультимедійний… Ви б не хотіли його екранізувати?

 Якщо займатись екранізацією, то вона більш така складна справа. Екранізація такого роману потребувати великих зусиль, це буде досить таки дорога справа. Можна це зробити, як це робить режисер Отар. В нього там корови йдуть по селу і дощ ллється, і корови йдуть хвилин 15. Все в селі відбувається…і там 30 хвилин головний герой збирається і йде за сливовицею в магазин. Це в принципі теж цікаво виглядає… Але ця екранізація не уникне якоїсь комп’ютерної графіки, хоча б, щоб знімати всі ці сцени з коннектомами або, щоб зобразити зруйнований супермаркет «Ашан» на Петрівці, який гудить, переливається, а роботи-снайпери… Тобто, це буде дорога затія. Ну мабуть би цікавий такий фільм вийшов.

 Але від мрії ви такої не відмовляєтесь?

 Ну так. Це напевно був би один з перших українських блокбастерів.

 А хто, на вашу думку, з режисерів міг би це зробити?

 Ну не знаю… Мабуть, якщо б Отар поєднався з якимось Кемереном, то це було б цікаво. В них вийшло би класно…

 А коли ви писали роман, чи ви очікували, що в вашому житті відбудуться якісь зміни? Чи в матеріальному, чи в духовному плані… Щось чекали від цього роману?

 Так, бо написання роману – це завжди велика пригода. Ну, звісно, якщо ти його пишеш так, як я писав. Якщо писати його на папері і складати в стіл, то невідомо, чим це закінчиться, це буде якась внутрішня духовна пригода. А я подумав про те, що це буде публічне написання, і що це буде якийсь дуже важливий роман про Україну. І він можливо буде мати певний резонанс, тому що він торкається таких дуже…власне він присвячений фобіям. І мабуть це дуже важливо для людей – поговорити про те, чого вони бояться. Буде такий своєрідний сеанс психотерапії, де можна посміятися над своїми фобіями і якось від них позбавитися, подумати про те, що це все не так жахливо…

А! Забув повідомити. Це інтерв'ю з Олегом Шинкаренком було дебютним для Насті Сербіної! вітаємо Настю.