51 рік тому 20 липня 1969 року на поверхню Місяця
вперше ступила нога людини. Нею став американець Ніл Армстронг.
"Аполлон-11" запустили 16 липня, а 24-го його
екіпаж повернувся на Землю. Всі ці дев'ять днів астронавти знімали те, що з
ними відбувалося.
Астронавти програми "Аполлон" проходили
жорсткий відбір і були у відмінній фізичній формі. Але навіть вони не були
застраховані від всіляких проблем зі здоров'ям під час польотів.
24 пігулки і скандал на борту "Аполлона-7"
"Аполлон-7" був першим пілотованим космічним
кораблем за програмою "Аполлон", запущеним на орбіту 11 жовтня 1968
року. Після загибелі екіпажу першої місії у пожежі під час підготовки польоту,
командний модуль повністю переробили.
На "Аполлон-7" покладали великі сподівання. Якби
місія провалилася, Ніл Армстронг, напевно, ніколи б не зробив свій
"маленький крок".
Принаймні, не за 10 років, як зухвало пообіцяв президент
Джон Ф. Кеннеді у своїй славетній промові 1961 року. Сьогодні пропоную цікавий мікс повідомлень про місії Аполлон-7 та Аполлон-11.
Командиром "Аполлона-7" був один з
найдосвідченіших космонавтів НАСА Волтер Ширра - ветеран обох місій
"Меркурій" та "Джеміні". Інші два члени екіпажу - новачки
Дон Айзлі Волтер Каннінгем.
Багато хто вважав, що саме цей екіпаж вперше ступить на
Місяць.
Але за декілька годин після запуску в Ширри почалася
застуда.
"Нежить Воллі кардинально вплинула на хід місії, -
розповідає Каннінгем. - Він постійно висякався і щоразу викидав серветку, через
деякий час ми з Доном попросили його використовувати одну серветку кілька
разів".
Проте річ була не лише у тім, що капсула швидко заповнилася
використаними носовичками. Через застуду Ширра швидко втомлювався і став
дратівливим, це також відбилося на спілкуванні з Землею.
"Між членами екіпажу і центром керування польотами
відбувалася доволі дивна розмова", - каже Джері Гріффін, директор польоту
в НАСА.
Ширра вступив у перепалку з співробітниками НАСА. Він
відмовлявся виконувати інструкції, сперечався з приводу кожної процедури і
навіть послав під три чорти свого боса і колегу по місії "Меркурій-7"
Діка Слейтона.
"Чесно кажучи, я й сьогодні ніяковію, коли згадую цю
історію, - зізнається Гріффін. - Я був просто шокований".
Провівши 11 днів на орбіті, екіпаж повернувся на Землю.
Упродовж польоту Ширра використав весь запас серветок на борту і випив всі
антигістамінні пігулки, які були у бортовій аптечці.
Місія виявилася надзвичайно успішною з технічної точки зору,
оскільки підтвердила можливості космічного корабля "Аполлон".
Але поведінка командира екіпажу, на жаль, зіпсувала
репутацію усієї команди. Жоден з них більше не полетів у космос.
3 випадки метеоризму
Медики НАСА ретельно збирали всі дані щодо стану здоров'я
космонавтів програми "Аполлон".
Найпоширенішими скаргами під час польотів були висип від
довгого носіння сечозбірника, подразнення очей і, найсерйозніша, під час місії
"Аполлон-15" - серцева аритмія.
Один астронавт вивихнув плече, коли брав пробу місячного
ґрунту, а через обмежену кількість води на борту екіпаж "Аполлона-13"
страждав від зневоднення.
Три астронавти повідомляли про випадки надзвичайного метеоризму,
спричиненого, швидше за все, харчуванням.
Після польоту "Аполлона-15" лікарі дійшли
висновку, що проблеми з серцем у екіпажу були пов'язані з браком калію в
раціоні. І тому в меню космонавтів наступної місії помітно збільшили кількість
цитрусових.
Коли командир "Аполлона-16" Джон Янг висадився на
Місяць, він висказав іншому члену екіпажу Чарлі Дюку все, що він думає про
новий раціон. Його слова з необачності почули не лише в центрі керування
польотами, а … й в усьому світі.
"У мене жахливий п... (метеоризм - Ред.), - поскаржився
він Дюку. - Не знаю, від чого це, здається, це - підвищена кислотність
шлунку".
"Я за 20 років не їв стільки цитрусових, як тут! -
додав Янг. - І не з'їм більше жодного у наступні 12 днів".
Метеоризм в обмеженому просторі космічного корабля -
проблема досить неприємна.
А під час місії "Аполлон-10" один з космонавтів
після відвідування туалету не зміг належним чином запечатати мішок з фекаліями.
Після цього розмова в етері перейшла виключно на
з'ясовування того, чиї екскременти літали по всій капсулі.
150 - пульс Армстронга, коли він спускався на поверхню
Місяця
Командир "Аполлона-11" увійшов в історію як один з
найбільш холоднокровних і здатних працювати під тиском. Саме завдяки цьому він
так блискуче прийшов всі випробування.
В ході місії від запуску до посадки корабля на воду пульс
Ніла Армстронга не перевищував 71 ударів за хвилину.
20 липня 1969 року, відокремившись від командного модуля,
Армстронг і Олдрін увімкнули двигун посадкового модуля, щоби зійти з орбіти
Місяця і приземлитися на його поверхню.
Поки вони спускалися на поверхню, пульс Армстронга все ще
залишався відносно спокійним - 110 ударів за хвилину.
Втім, коли пролунав попереджувальний сигнал комп'ютера,
серцевий ритм космонавта почав швидко прискорюватися.
Він трохи знизився, коли Х'юстон віддав команду продовжувати
посадку. Але підскочив, коли з'ясувалося, що заплановане місце висадки було
завалене кам'яними брилями.
Серце космонавта билося зі швидкістю 150 ударів на висоті
300 метрів і під час всієї висадки на Місяць.
Крім цього випадку, найвищий пульс в астронавта було
зафіксовано під час польоту "Джеміні-9". В останній день місії космонавт
Джин Сернан мав вийти у відкритий космос із наплічником, закріпленим у кормі
корабля.
Однак під час виходу в Сернана виникли серйозні труднощі,
операції у невагомості виявилися набагато складнішими, ніж передбачалося.
"План був жахливим, - розказав Сернан в інтерв'ю за
кілька місяців до смерті. - Через брак точки опори, щоразу коли я намагався
повернути клапан, повертався я сам".
"Мій пульс підскочив до 170 ударів за хвилину, медики
були ошелешені, вони розуміли, що в мене проблеми, але не знали, що
робити".
Скло скафандра запотіло, ускладнюючи видимість, а сам
астронавт сильно перегрівся і був знесилений. Він насилу зміг повернутися на
корабель і зачинити люк.
"Коли я зняв шолом, я виглядав як ріпа... Том Стеффорд
миттєво облив мене водою".
Опромінення екіпажу "Аполлона-11"
Перший американський супутник "Експлорер-1" виявив
на навколоземній орбіті ділянки інтенсивної радіації - пояси Ван Аллена.
В НАСА виникли серйозні побоювання, що навіть пролітаючи
крізь них на великій швидкості, астронавти можуть отримати надто високу дозу
радіації і не виживуть під час місії на Місяць.
1966 року Радянський Союз відправив у космос двох собак, які
перетнули пояси радіації, начебто не отримавши шкоди.
Але медики НАСА хвилювалися щодо людей. Тому, коли командиру
"Аполлона-8", першого пілотованого польоту за межі земної орбіти,
стало зле, в НАСА спочатку вирішили, що це - променева хвороба.
Френк Борман не мав жодних проблем зі здоров'ям під час
попередньої 14-денної місії "Джеміні-7".
Не відчували нудоти й члени екіпажу "Аполлона-7",
який обертався навколо Землі. Але коли "Аполлон-8" вийшов за межі
орбіти, в Бормана почалася блювота.
Тепер відомо, що Борман страждав від загальних симптомів
космічної хвороби, спричиненої невагомістю. За декілька годин йому стало краще.
Місія "Аполлон-8", якою він керував, стала однією
з найскладніших і найуспішніших в історії засвоєння космосу.
За офіційним звітом, радіація у 0,2 рада, яку отримали члени
екіпажу "Аполлона-11" є набагато нижче за небезпечний рівень.
21 день у карантині після повернення з Місяця
Коли космонавти "Аполлона-11" повернулися на
Землю, їх не зустрічали обіймами та рукостисканнями.
Вони приземлилися в Тихому океані, де до них підплив човен з
рятівниками, які одразу вдягли на них костюми біологічного захисту і
респіратори.
Коли гелікоптером їх доставили до авіаносця USS Hornet і
перевели у спеціально облаштований карантинний фургон, де вони змогли зняти
костюми і вільно дихати.
Мобільний карантинний механізм було розроблено, щоби запобігти
можливому потраплянню на Землю бактерій з Місяця, які могли спричинити
небезпечні епідемії. Фургон доставив екіпаж у Центр НАСА, де було зведено
спеціальну Місячну приймальну лабораторію.
Під час карантину космонавти "Аполлона-11"
скористалися можливістю зібратися з думками і написати звіти про свою місію.
А потім вони вирушили у подорож світом як найвідоміші люди
планети.
16 липня 1969 року
Ніл Армстронг веде свій екіпаж на борт ракети-носія
Сатурн-5. З собою він несе ранець портативної системи життєзабезпечення. Вже
через чотири дні Армстронг буде крокувати Місяцем.
О 9 годині 32 хвилини за північноамериканським східним
літнім часом "Аполлон-11" стартував з космодрому Космічного центру
імені Кеннеді. За пів години до зльоту командир Армстронг передав, що він та
інші члени екіпажу (Майкл Коллінз і Едвін Олдрін) почувають себе дуже добре:
"Прекрасний ранок сьогодні!"
17 липня 1969 року
Капсула з екіпажем мчала до Місяця. Астронавти тоді зробили
цей знімок Землі, що віддаляється від них. Він і понині залишається однією з
найзнаменитіших фотографій програми "Аполлон".
18 липня 1969 року
Едвін (Базз) Олдрін засовує до кишені сонячні окуляри,
перебуваючи в місячному модулі "Орел", пілотом якого він був і який
через день доставить його й Армстронга на поверхню Місяця.
19 липня 1969 року
"Аполлон-11" вийшов на місячну орбіту, і екіпаж
почав фотографувати поверхню зворотного боку Місяця. Ось тоді-то Майкл Коллінз
і вигукнув: "Боже, та вони величезні!", Маючи на увазі гори й
кратери.
20 липня 1969 року
Через 102 години й 45 хвилин після старту місячний модуль
"Орел", відокремившись від командного модуля "Колумбія",
здійснив посадку. Коли Олдрін і Армстронг вийшли з нього, вони зробили кілька
фотографій, в тому числі й цю, що стала культовою: слід черевика астронавта
Олдріна.
Олдрін і Армстронг встановили на місячній поверхні
американський прапор, і Олдрін віддав йому військове вітання. Розсувний
механізм телескопічного флагштока трохи заїло, тому повністю розтягнути
полотнище не вдалося, на знімку воно провисає.
На цьому знімку Армстронга — Олдрін, але в склі шолома
відбивається й Армстронг, який стоїть на поверхні Місяця. Цей подвійний портрет
публікувався найбільш часто з фотографій усіх місій програми
"Аполлон".
Після прогулянки тривалістю приблизно у дві з половиною
години — знову в місячному модулі. Армстронг у захваті від того, як гладко все
пройшло. Потім він розповість, що відчував у той момент: часу, відведеного на
дослідження Місяця, виявилося занадто мало!
21 липня 1969 року
Поки Армстронг і Олдрін були на Місяці (майже 22 години),
Майкл Коллінз пілотував модуль "Колумбія". Цей знімок він зробив,
коли модуль "Орел" наближався до "Колумбії" для стикування.
На горизонті видно Землю, що сходить над Місяцем.
А тепер час повертатися додому, на Землю. На прощання екіпаж
робить кілька знімків величезного сірого каменю, що висить у космосі, на якому
вони побували.
22 липня 1969 року
А ось і Земля, вона стає все ближчою. Хоча з такої відстані
важко розгледіти деталі, Південну Америку видно добре.
23 липня 1969 року
Половина шляху від Місяця до Землі подолана, і вже видно
Сахару в усій її темно-помаранчевій красі.
24 липня 1969 року
Земля вже настільки близько, що не вміщається в видошукач
фотокамери. Сьогодні — приземлення.
Приводнення! Все пройшло щасливо, командний модуль
"Колумбія" гойдається на хвилях Тихого океану. Астронавтів забирають
на надувний човен для дезінфекції, а потім — у карантин, який тривав для них до
вечора 10 серпня.
Немає коментарів:
Дописати коментар