Сріблястими алмазами окутана земля
тих зір ясних відбила лик в собі,
і місяць вже не знімить геть бриля,
щоб дружнім помахом вклонитися тобі.
Прийшла до нас десь пошепки й неждано
тая царівна,ген панянка всіх царів.
Та все-таки ми раді несказанно-
зима-вона ж княжна для всіх тих королів...
Тая краля,ген красуня та північна,
дарує нам сріблясту ковдру короля.
Вона для нас вкарбує слово "вічна",
спинивши час,окутавши поля...
Тая краса для нас буде недовга,
бо сплине час-розтане казка та,
палац зимовий зупинить ж близь порога,
вказавши там лише свого ката...
Джерело(вірш) - http://maysterni.com/user.php?id=3814&t=1&sf=1
Немає коментарів:
Дописати коментар