Квіточка Весна.

 

весна зняла зі світу рукавички

а пальці світу – довгі і ламкі

опучки заніміли від незвички –

такі тремкі і трепетні такі

незграбно скрутять першу папіросу

намарно спалять два-три сірники..

та не зупиняться і не попросять

не стиснуться безрадно в кулаки..

о світе мій! я йшов по тобі босим

в тобі я бачив стежку вздовж ріки

а в тій ріці – весь попередній досвід

вузький і неглибокий і мілкий

о світе мій! я плив в тобі осетром

метав коралі на найглибше дно

а залишилось може кілька метрів

та скільки власне – байдуже давно

о світе мій! подай свої долоні

назустріч я подам тобі свої

і буде дім і буде мир у домі

і – кажуть – будуть люде на землі