Олександр Кукурба мріяв стати льотчиком ще з 5 років, а вдома донині зберігається колекція літератури про літаки, яку він збирав у дитинстві
За життя, 14 квітня 2022 року, президент України особисто нагородив військового званням Герой України з врученням ордена "Золота Зірка" – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. Згодом Володимир Зеленський назвав Кукурбу одним із найефективніших українських льотчиків, а також "справжнім українським героєм, якого ми будемо завжди памʼятати". Кукурба також лицар ордену Богдана Хмельницького – I, II та III ступеня
Еспресо розповість про льотчика-штурмовика, майора Повітряних сил Збройних сил України, начальника розвідки штабу 299-ї бригади тактичної авіації Збройних сил України Олександра Кукурбу, який з початку повномасштабного вторгнення самовіддано бився за батьківщину в українському небі. За той час виконав сотню бойових вильотів, знищив понад 20 танків, близько 50 бойових одиниць бронетехніки та 300 осіб живої сили окупантів. Загинув під час свого сотого бойового вильоту 26 липня.
Тема війни була під забороною
Мама Олександра Кукурби Тетяна розповідає Еспресо: син так марив польотами, що не мав часу ані на особисте життя, ані на родину. Увесь його час займала робота.
"Він завжди говорив, що буде військовим. Як закінчив ліцей, ми планували, щоб він вступив на військову медицину, але вирішив таки піти вчитися на льотчика. Йому це надзвичайно подобалося. Приїжджав додому рідко, телефонував мало, бо ніколи не мав часу. Здебільшого ми переписувалися смс-повідомленнями, але тема війни фактично для нас була табу. Єдине, якось син під час розмови запитав мене, що я думаю, чи буде повномасштабна війна. Я відповіла, що не буде. А він сказав, що є різні думки з цього приводу", – пригадує пані Тетяна.
Хоч тема війни була в їхній сім'ї під забороною, вона знала деяких його побратимів особисто, ще відколи вони разом вступали у Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба.
"Син був товариський і надійний. Як розповідали його учні, в польоті він всього навчав. У 2011 році, коли вступав у Харківський університет повітряних сил, познайомився з Олександром Корпаном. Він був його добрим товаришем. А я приятелювала з його мамою. Корпан загинув, виконуючи бойове завдання у Старокостянтинові – ціною власного життя відвів палаючий літак від житлових будівель та не катапультувався. Мама на похорон тоді з окупованого Криму приїхати не могла, але приїхала на похорон до мого сина. Познайомилися ми на присязі, коли наші діти разом потрапили у 299-ту бригаду тактичної авіації", – ділиться спогадами Тетяна Кукурба.
Вступ сина до навчального закладу також дався нелегко. Спершу вони думали, що не поступили, бо, за висновками психолога, Олександр мав дуже високий рівень IQ, але повільно мислив.
"Через це спершу нас не прийняли, порадили подати на апеляцію. Ми так і зробили та поїхали додому. А 1 вересня до нас подзвонили та запитали, чому син не на лінійці. Виявилося, що військова прокуратура задовольнила апеляцію, але завчасно нас не повідомили. Це для нас було несподіванкою", – пригадує мама.
Накришив ворогів, мов крихт багета
У відпустку Олександр теж ходив рідко, останній раз був удома два тижні перед своєю загибеллю.
Постійне бажання працювати над собою відзначають також побратими Кукурби. Тренуючись у мирний час, Сашко літав до тих пір, поки пального не залишиться тільки для того, щоб безпечно повернутися на аеродром для посадки.
"Коли деякі елементи в польоті в нього не виходили, він не здавався, продовжував наполегливо працювати та з кожним польотом прагнув стати кращим. Дуже сильно любив літати", – розповідає Ростислав Лазаренко, побратим Олександра.
Товариші по службі жартома говорили про Олександра, що він "накришив окупантів більше, ніж крихт при різанні французького батона".
"Війна сильно змінила Сашка, як і всіх людей. Але Сашка – на краще. З перших бойових вильотів хлопчина, якого можна назвати повітряним бешкетником, став справжнім чоловіком. Він був переповнений сміливістю і рішучістю. Ніколи не відмовлявся від бойових польотів. У деякі моменти його доводилося навіть зупиняти. Але водночас він свідомо оцінював обставини та головним його завданням було завдати противнику якомога більше втрат. Він не жалів себе, іноді навіть ображався, що я даю йому менше польотів, ніж комусь іншому. Завжди просив мене підвішувати трохи більше ракет. Я пояснював, що це небезпечно, але він не зупинявся. Він був моїм одним із кращих воїнів, йому я міг довірити найскладніше завдання і точно знав, що він з ним впорається", – згадує Ростислав Лазаренко.
Колеги жартували про другу зірку Героя, а він відмахувався від нагород
У колективі авіаційний воїн мав бойовий позивний Кочегар. Адже мріяв не просто літати, а воювати літаючи.
"Як кочегар завантажує паливо в топку локомотива, так і Олександр закидав москалів ракетами та бомбами. Був на усі сто відсотків на своєму місці. Де він тільки не спалював окупантів! З самого початку навчання був направлений саме на бойову авіацію, на її бойове застосування. Детально вивчав літаки, їхнє озброєння, особливості застосування, пам’ятав характеристики усіх боєприпасів – справжня ходяча енциклопедія з бойового застосування", – розповідали бойові товариші для Армія.Інформ.
Побратими Кукурби відзначають його ентузіазм у винищенні загарбників.
"Дивлячись на кількість і результативність польотів, ми жартували, що він тягне на другу Зірку Героя. Хоча які жарти? Це було б абсолютно заслужено! Цілком можливо, що він став би першим в історії двічі Героєм України", – кажуть колеги-військові.
Про те, що сина нагородили званням Героя України, мама дізналася від сусідів. Усі почали вітати, надсилати повідомлення, а вона не розуміла, що сталося. Для самого ж Сашка, каже мама, найвища державна нагорода не була чимось надзвичайним, бо вважав її не лише своєю заслугою, а й заслугою усіх своїх побратимів.
 |
| Олександр Кукурба з орденом "Золота Зірка" |
"Ми рідко розмовляли телефоном. Лише тоді, коли він мав час. А в той день я подзвонила і його привітала. Він теж перепитав, із чим, а я кажу – з нагородою Герой України. Він так відмахнувся, ніби нічого такого визначного не сталося. Ніколи цим не вихвалявся, навпаки – завжди повторював, що це не його заслуга, а всієї команди й тих, з ким він працює", – каже Тетяна Кукурба.
Звістка про загибель сина стала для мами шокуючою несподіванкою. Зателефонували з невідомого номера і запитали, чи це Тетяна Євгенівна.
"Я відразу зрозуміла, що сталося. Нехай ніколи українські родини цього не знають. Не впевнена, що цей біль коли-небудь мине".
Немає коментарів:
Дописати коментар