Кожен з нас у міру дорослішання отримав власний досвід і власні рефлексії на будь-що у житті. Підозрюю, що італійського Майстра Світлин Simone Risi(Симон Різі), в атмосфері католицьких заборон і табу на прояви людської природної чуттєвості, у пубертатному дитинстві, вабили емоції, що виникали під час випадкового споглядання, чи випадкової присутності "сороміцьких" епізодів, коли підліткова уява домальовувала собі і створювала з побачених дрібниць цілі сцени і образи. Згадую самого себе, як якогось зимнього не сніжного дня, побачив, як з дверей одноповерхового будинку, що був поруч з міською автобусною зупинкою, вийшла приваблива молода жінка, яка обмінялась короткими фразами з двома чоловіками, що чекали її появи...
Вона була простоволоса, на ногах були елегантні чобітки. Її дублянка була незастібнута і вона руками тримала її запахнутою. Під час спілкування вона зробила крок у сторону одного з чоловіків, мабуть для того, щоб сказати йому тихо щось важливе... У цей момент я побачив, як під дублянкою оголилась її нога...значно вище коліна... У мене перехопило дух, бо я одразу собі уявив, що під дублянкою вона була...о, ні, ні(!!!) неодягнута(???!!!) Ця думка тривалий час не давала мені спокою...
Тому під час перегляду світлин Симона Різі у мене виникло відчуття, що цими своїми образами він намагається відтворити бажану, проте дуже сором'язливу присутність в його сюжетах. Він мов би випадково опиняється в ситуації, яка, з однієї сторони, його дуже вабить, але він намагається стримувати свою цікавість, аби не порушити хитку рівновагу таємного споглядання.
Немає коментарів:
Дописати коментар