зима минає. снігу чорнота
вже очевидна більшості. і люди
меланхолійні й смирні. навіть лютий –
як передчасно знятий із хреста, –
в передчутті студеної землі,
в чеканні скону, в розпачі загину,
покірно тане кожну божу днину
на цьому тлі.
пора щоденних марень і видінь:
ліричних віршів – поки що в уяві,
кількох дерев – модрина, липа, явір,
гуртка хмарин – під льодом – у воді.
який поет – така й печаль довкруж.
хоча нейронні сіті ойкумени
теоретично замкнуті на мене,
мене не руш.
отак би й жити – тихо – день за днем,
вростати в ґрунт, триматися основи,
де пересічні пані і панове,
як холодів, зрікаються мене.
де у полях ріллі озимина
повільно сходить рівними рядами –
за слідом слід – щоб чорними слідами
прийшла весна!
(вірш - Сергій Татчин)
Немає коментарів:
Дописати коментар