6 травня, волиняни провели в останню путь свого земляка Івана
Сотника, який з перших днів російської агресії пішов до батальйону
«Донбас». Люди зустрічали машину з тілом загиблого в Луцьку і
Камінь-Каширському, схиляючись перед ним на коліна.
Сотник на псевдо «Чекіст» був снайпером. У суботу, 2 травня, він був важко поранений під Широкиним, лікарі врятувати 27-річного бійця не змогли.
За словами товаришів, Іван Сотник був потайною людиною і рідко говорив, що він думає про події в країні. Але незадовго до загибелі Ваня несподівано поділився в «Фейсбуці» своїми думками. Його слова бійці назвали заповітом. В ньому Іван написав: «Якщо ти думаєш, що в твоєму містечку тихо, а значить, у твоєму світі немає війни, то ти свідомо помиляєшся. Якщо ти сидиш у костюмі хіпі-пацифіста, й проблеми тебе не турбують – це до першого вбитого друга, до першої жалоби у твоїх знайомих, до першої повістки, першого вибуху на зупинці ТВОГО міста…»
«Війна – це жінка, яка вийшла по хліб і загинула від розриву снаряда на зупинці. Цей снаряд міг бути провокацією для «лайфньюз», міг бути бракованим снарядом, який просто не долетів до цілі, міг бути невдалим влучанням української армії або вдалим актом залякування від російських терористів. Жінка вийшла по хліб, і жінки не стало. «УРА!» ніхто не кричав. Літаки не летіли. Місто не згоріло. Це і є ВІЙНА».
Івана Сотника поховали в рідному селі Грудки Камінь-Каширського району Волині. Дорогу на цвинтар земляки посипали квітами.
Сотник на псевдо «Чекіст» був снайпером. У суботу, 2 травня, він був важко поранений під Широкиним, лікарі врятувати 27-річного бійця не змогли.
За словами товаришів, Іван Сотник був потайною людиною і рідко говорив, що він думає про події в країні. Але незадовго до загибелі Ваня несподівано поділився в «Фейсбуці» своїми думками. Його слова бійці назвали заповітом. В ньому Іван написав: «Якщо ти думаєш, що в твоєму містечку тихо, а значить, у твоєму світі немає війни, то ти свідомо помиляєшся. Якщо ти сидиш у костюмі хіпі-пацифіста, й проблеми тебе не турбують – це до першого вбитого друга, до першої жалоби у твоїх знайомих, до першої повістки, першого вибуху на зупинці ТВОГО міста…»
«Війна – це жінка, яка вийшла по хліб і загинула від розриву снаряда на зупинці. Цей снаряд міг бути провокацією для «лайфньюз», міг бути бракованим снарядом, який просто не долетів до цілі, міг бути невдалим влучанням української армії або вдалим актом залякування від російських терористів. Жінка вийшла по хліб, і жінки не стало. «УРА!» ніхто не кричав. Літаки не летіли. Місто не згоріло. Це і є ВІЙНА».
Івана Сотника поховали в рідному селі Грудки Камінь-Каширського району Волині. Дорогу на цвинтар земляки посипали квітами.






