У вересні цього року виповнилось 42 роки з того моменту, як чилійські військові взяли владу в свої руки, щоб зупинити сповзання країни до хаосу і анархії. У той же час під керівництвом хунти були проведені безпрецедентні економічні та соціальні реформи, що вивели країну з третього світу в перший. Давайте і ми згадаємо про генерала Піночета і його діяльность, що була спрямована на порятунок і реформування країни.
Так уже повелося, що Латинська Америка - необлаштоване місце, бідний і криміногенний регіон. Навіть
в країнах, що бурхливо розвиваються, багатство і злидні йдуть рука об руку: так, в
Бразилії, найбільшій економіці на континенті, розкішні вілли сусідять з
жахливими фавелами, де рівень злочинності і відсоток неосвіченості
просто зашкалює. У
ряді держав процвітає виробництво наркотиків і торгівля ними, державна
машина міцно зрослася з мафією, а кількість політиків-популістів, що дорвалися до влади перевищує всі розумні й нерозумні межі. Правда запахло чимось знайомим та рідним?...
Разом з тим туристів, що вперше потрапили в Сантьяго-де-Чилі, вражає краса і доглянутість міста, де невисокі хмарочоси буквально потопають у зелені, по широких проспектах ллється потік машин, а по бульварах і торгових центрах прогулюються задоволені життям люди. Дійсно, Чилі - типова «європейська» країна на південноамериканському континенті, з високим рівнем життя людей, освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, розвиненою інфраструктурою і ефективно працюючою правоохоронною системою.
Тільки от більшості чилійців нині не до душі людина, що залізною рукою витягнула цю країну з третього світу в перший. «Піночет - погана людина, він відняв у нас свободу», - цитує іноземний турист слова воротаря в п'ятизірковому готелі Сантьяго. «Можливо,
він і реформував економіку, але він диктатор і про нього не говорять в
пристойному суспільстві», - додає банківський клерк за бізнес-ланчем в
KFC. І
чомусь автору цих рядків здається, що не усунь свого часу військова
хунта президента-соціаліста Сальвадора Альєнде, сучасні чилійці в
перервах між office working, шопінгом в Wal-Mart і вечерею в суші-барі
не сварили б останніми словами генерала Августо Піночета, що власне і створив цю сучасну та успішну країну . Ясно, що не сварили б... бо у цей самий час стояли у черзі за продовольчими талонами або випрошували у
іноземних туристів господарське мило і туалетний папір і при цьому хвалили б
демократично обраного президента Мадуро... або полум'яного революціонера Кастро.
Соціалістична революція на марші
До
кінця 1960-х Чилі нічим не відрізнялася від інших латиноамериканських
країн - бідність, кримінал, засилля поміщиків-латифундистів. Як
і у всіх неуспішних країнах, тут активно шукають винного у власних
негараздах, якого знаходять в особі Сполучених Штатів, міжнародних
корпорацій і взагалі «світового імперіалізму». Громадські
симпатії в країні рухалися вліво, все більш популярними ставали
соціалістичні і комуністичні ідеї,особливо шариковські «забрати і поділити»
багато хто бачив у цьому шлях до вирішення всіх своїх проблем. Вже
в 1964 році новообраний президент Едуардо Фрей Монтальва (християнський
демократ, до речі!) Починає м'яку націоналізацію (у формі примусового
викупу) землі і мідних шахт.
 |
| президент Едуардо Фрей Монтальва |
На
президентських виборах 1970 років перемагає Сальвадор Альєнде, кандидат
від блоку «Народна єдність» - коаліції соціалістів, комуністів,
радикалів та інших лівих і ультралівих сил. Великий друг Радянського Союзу, Альєнде не приховував, що його мета - побудова в Чилі соціалізму. Почалася повальна націоналізація всіх великих і середніх підприємств. У селі відбувалися так звані tomas - збройні бандитські самозахоплення землі. Уряд заявив, що він не буде цьому протидіяти. Головним
ідеологом і фактичним керівником Confederacion campesina, таких собі
«комбедов», які забирали землі у латифундистів, був міністр сільського
господарства Кальдерон. Що характерно, захоплені землі не роздавати дрібним фермерам, а намагалися організувати на них щось на зразок колгоспів. Разом із землею «революціонери» намагалися реквізувати та рухоме майно - наприклад, худобу. Намагаючись врятувати своє майно, власники почали масово забивати тварин. Так, в перший же рік було забито 130 000. корів і відправлено на бійні ще 360000 голів худоби. Ті, хто був багатший і міг собі це дозволити, переганяли стада в сусідню Аргентину. Уряд в адміністративному порядку різко підняв зарплати і заморозив ціни. В
умовах інфляції (яка тільки в початку 1973 року склала 353%) продавати
товари за фіксованими цінами стало економічно невигідно. Тоді режим створив так звані Комітети
з контролю цін (Juntasde Abastecimientoy Controlde Precios), які,
зрозуміло, розподіляли талони в першу чергу серед активістів режиму.
 |
| президент Сальвадор Альєнде |
Окремо варто відзначити Лівий революційний рух (MIR). Прокубінська
воєнізована організація, що налічувала щонайменше десять тисяч
бойовиків і виступала за насильницьку побудову комунізму, формально не
входила в правлячий блок, але користувалася режимом максимального
сприяння своєї діяльності. Одним з лідерів руху був племінник президента, а організація
озброювалася кубинцями (щотижня в столиці приземлялися два рейси з
Гавани, які в дипломатичному багажі привозили зброю. Таким чином в
країну потрапило 4 тис.автоматів Калашнікова).Починаючи з осені 1972 країна опинилася на порозі анархії. Ліві
радикали грабували банки, нападали на магазини і правоохоронців,
залякували суддів, опозиційних депутатів, громадських діячів та просто
незгодних. Водії, крамарі, юристи, клерки, банкіри почали всенародні акції протесту. Страйк вантажоперевізників практично повністю паралізував транспортне сполучення та економічне життя країни. Влада
відповіла репресіями та конфіскаціями транспорту, а Сordones
industrieles (такі собі Реввійськради, воєнізовані організації
самоврядування на пролетарських околицях чилійської столиці) виступили
із заявою, що вони готові взяти на себе і торгівлю, і транспорт.
 |
| Сальвадор Альєнде та Фідель Кастро |
Дощі над Сантьяго
22
серпня 1973 парламент Чилі переважною більшістю голосів приймає
резолюцію, що обвинувачує уряд у систематичних порушеннях законів і
конституції країни, що призвели до краху правового і конституційного
устрою республіки. Альєнде були пред'явлені звинувачення в авторитарних устремліннях і спробах знищити роль законодавчої влади; у замахах на свободу слова, арешти, побиття і тортурах опозиційних журналістів та інших громадян; у замахах на університетську автономію; у замахах на власність; в незаконному переслідуванні страйкарів; в терорі населення за допомогою озброєних банд; у введенні в освіту марксистської ідеології. У резолюції парламент закликав єдину, що не зруйнувалась, авторитетну
інституцію в суспільстві - армію - відновити потоптану законність і
конституційний порядок у країні.Військовий
переворот, мав метою врятувати країну від анархії, громадянської війни і
революційних принад, почався в ніч на 11 вересня того ж року на
кораблях Військово-морських сил, які брали участь у маневрах біля
узбережжя країни. Фраза «У Сантьяго йде дощ» (Llueve sobre Santiago), що була передана армійськими радіостанціям, стала сигналом до початку заколоту. Рано
уранці 11 вересня Військово-морські сили висадили десант, який захопив
місто Вальпараїсо: було заарештовано кілька тисяч прихильників Альєнде і
введено комендантську годину.
 |
| Альєнде під час облоги у президентському палаці |
 |
| Президентській палац в облозі |
У
6:30 військові встановили контроль над основною частиною чилійської
столиці, у тому числі взяли під контроль пропрезидентські радіостанції. У
8:30 чилійські радіостанції переривають ранкове мовлення, щоб
повідомити, що армія бере владу в свої руки, щоб запобігти потраплянню
країни під комуністичне ярмо. Альєнде дали час до 11:00, щоб здатися. Так як відповіді не послідувало, в 11:55 авіація розбомбила президентський палац. У 1:30 військові повторили свій ультиматум, давши на капітуляцію «цілих» 4 хвилини. Тих, хто вийшов з резиденції прицільним вогнем притиснули до землі. Президент Альєнде застрелився з автомата, який йому подарував кращий друг Фідель Кастро. У той же день армія встановила контроль над всією територією країни. Було
оголошено про створення Урядової хунти Чилі (Junta de Gobierno de
Chile) - найвищого органу державної влади у складі керівників основних
родів військ - Головнокомандувача збройними силами Чилі, командувачів
флотом, військово-повітряними силами і корпусом карабінерів. Незмінним керівником Хунти став головнокомандувач чилійської армії генерал Августо Піночет Угарте. Опозиційні політики, включаючи двох попередніх президентів Чилі (які були помірно лівими), публічно подякували військовим. Також дії Хунти підтримали парламент і Верховний суд держави.На наступний день, 12 вересня, стали відомі імена 15 представників збройних сил, з яких путчисти сформували новий уряд. За своїми політичними поглядами ці люди були або центристами, або помірно-лівими.
 |
| Піночет та Альєнде |
13
вересня Піночет вийшов до преси і заявив: «Я користуюся цією
можливістю, щоб нагадати всім, хто має намір протидіяти нам, порушувати
встановлений порядок і підкорятися наказам, що надходять з Москви,
використовуючи для цього шановні інститути влади, що я маю намір
припиняти всі їхні спроби твердою рукою ».Були заборонені соціалістична і комуністична партії, залежні від лівих профспілки. Природно,
вкрай жорстко припинялась діяльність прокубінскіх терористів MIR,
усіляких Cordones industrieles, Confederacion campesina та інших
революційних «тітушек». Методи боротьби з ними були вкрай жорсткими.
Комуністичні
пропагандисти, а також сьогоднішні ліві інтелектуали та правозахисники
розповідають про терор, нібито розв'язаний Хунтою, про десятки тисяч
замучених і розстріляних «робочих» і простих обивателів. Деякі
поважні видання пишуть про декілька тисяч чоловік, яких щодня
розстрілювали на стадіоні Сантьяго, про трупи, що регулярно скидались з гелікоптерів в океан. Але це може бути перебільшенням. Спеціальна
комісія Реттиг, яка була створена в 1991 році і займалася підрахунком
убитих за час правління хунти з політичних мотивів, нарахувала 2279
чоловік. Трохи
пізніше число було збільшено до 3 200. Насправді не так вже багато за
27 років (119 осіб на рік), враховуючи, що країна вела боротьбу проти
виниклого класу «професійних революціонерів», а одна тільки MIR
налічувала близько 10000 бойовиків, багато з яких не побажали скласти зброю. Сотні бандитів MIR втекли на Острів Свободи, пройшли там посилену підготовку і зі зброєю висадилися в Андах. Піночет скинув туди парашутний десант і знищив бандформування. Організація перейшла до терактів - зокрема, влаштувала замах на главу держави. Для видобутку грошей професійні революціонери грабували банки. Всього за роки правління хунти було знищено більше шестисот бойовиків MIR.
Багато жертв режиму не були бойовиками, але були винні у тяжких
злочинах за часів президентства Альєнде, коли країна розпадалася на
частини.Крім того, до списку увійшли не тільки бойовики, вбиті при перестрілках, але також цивільні жертви цих перестрілок. Однак родзинка звіту - це те, що в число жертв включили також
поліцейських, солдатів і представників держапарату, загиблих від рук
бойовиків.Разом
з тим згадується, що акції DINA (таємної поліції, що боролася з лівими
екстремістами за Піночета) були вкрай ефективними і разом з тим не
зачіпали невинних. «DINA продемонструвала, - визнає комісія Реттиг, - що вона може наносити одночасно точкові і руйнівні удари. Точкові - в тому сенсі, що вона обмежувала свою активність знищенням
тих, кого вважала вкрай лівими, особливо членів MIR та пов'язаних з нею
груп та осіб ».І
особливо симптоматично, що ті, хто гучно обурюється звірствами
«піночетівською вояччини», чомусь впритул не помічають мільйонні жертви
комуністичної системи в СРСР і «Червоних кхмерів» у Камбоджі, існуючі
понині табори в КНДР і людожерські (без лапок) режими « імператора »Бокасси і« останнього короля Шотландії »Іді Аміна. Хоча буде справедливим припустити, що Піночет розстріляв менше людей, ніж два згаданих «монарха» з'їли.
 |
| Ампіратор-людожер Бокасса |
Реформи з чикагським обличчям
Керованість країною і конституційний порядок були відновлені в лічені дні. Проте економічна ситуація залишалася катастрофічною.Для
реформування країни була сформована група молодих економістів, яких
назвали «чикагські хлопчики» - 30 осіб, послідовників монетарної школи
економіста Мілтона Фрідмана. Під
керівництвом Фрідмана, який у цей час часто відвідує Сантьяго, і при повній політичній
підтримці генерала Піночета, «Чикаго-бойз» приступили до створення в
Чилі класичної ліберальної економічної моделі. Так, були різко знижені податки і радикально скорочені соціальні видатки. Бюджет був збалансований, держава відмовилася від безконтрольного друкування грошей. Свобода
економічної діяльності, відмова від будь-яких форм держрегулювання стала
наріжним каменем чилійської економічної політики. Всіляко віталися і заохочувалися іноземні інвестиції, наслідком чого став прихід в країну транснаціональних корпорацій. Нарешті, був здійснений перехід до накопичувальної пенсійної системи.
Відновлення
керованості країною, рішуча боротьба з корупцією, заборона лівих
організацій і скасування профспілкових об'єднань укупі з рішучою
лібералізацією економіки з часом дали фантастичні результати. Сьогодні
Чилі - перша серед держав Латинської Америки за ВВП на душу населення,
найменш корумпована і найбільш безпечна країна на континенті, місце, де
комфортно жити і працювати. У рейтингу економічної свободи Чилі на 7-му місці у світі (Україна -
на 162-м), в індексі сприйняття корупції - на 21-му місці у світі,
відразу ж за Сполученими Штатами (Україна - на 143-му).Досягнувши
потрібного для країни результату, Піночет в 1990 році передав всю
повноту влади обраному цивільному уряду, залишившись головнокомандуючим
збройними силами (до 1998 року) і довічним сенатором. У
1998-му, перебуваючи на лікуванні в Лондоні, 83-річний генерал був
заарештований на підставі ордера, виданого іспанським судом. Августо
Піночет провів у Великобританії більше п'ятисот (!) Днів під «домашнім»
(у лікарні) арештом, перш ніж влада країни зважилася відпустити хворого
старого в Чилі. Втім, на цьому цькування Піночета не закінчилось. На батьківщині Феміда позбавила генерала недоторканності і порушила низку кримінальних справ. Серед
звинувачень, крім переслідування політичних супротивників, були і явно
абсурдні і надумані - наприклад, торгівля зброєю, наркоторгівля і
ухилення від сплати податків.
Людина, що створила сучасне Чилі, померла 10 грудня 2006 року, у віці 91 року. Багаторічному керівникові держави були надані лише військові, а не державні почесті. У військових частинах були приспущені національні прапори. Попрощатися з генералом прийшли 60000 чоловік. Чи не менше чилійців, а можливо, набагато більше, влаштували галасливий тріумф. Недивно: танці на кістках завжди були «сильною стороною» прихильників побудови суспільства загальної рівності. Прах покійного був кремований, а урна знаходиться на території будинку сім'ї Піночет в Лос-Больдос. Члени сім'ї колишнього чилійського лідера заявили, що не хочуть ховати
генерала на кладовищі з побоювання, що могилу можуть осквернити його
політичні супротивники.Так що прихильники Піночета не можуть просто прийти до пам'ятника на кладовищі і покласти квіти. Але їм не потрібно засмучуватися - наочним пам'ятником генералу є врятована і створена заново їм країна.
Джерело -
http://politeka.net/67666-urok-ot-pinocheta-ili-kak-junta-spasla-stranu/
Немає коментарів:
Дописати коментар