Якщо вам дуже хочеться почитати, але часу обмаль, беріться за збірки оповідань, де все лаконічно і ясно.
"Усмішки долі" Адама Джонсона
Збірка Джонсона "Усмішки долі" вийшла у США 2015 року. Перед цим окремі оповідання з'являлися в пресі, отримуючи схвальні відгуки літературних критиків. Книжка стала лауреатом двох престижних премій: National Book Award for Fiction та The Story Prize.
"Письменник повинен розповідати історії про тих, хто за тих чи інших причин не може це зробити сам" − головний творчий принцип Джонсона, який він пропагує і серед своїх студентів у Стенфордському університеті.
Збірка "Усмішки долі" - саме про персонажів, що опинилися в пастці життя. Це емоційно важкі історії, інколи жорстокі, інколи чуттєві та зворушливі.
Книжку відкриває оповідання "Нірвана" про подружжя, кохання якого настільки могутнє, що здатне дарувати ілюзії й обіцянки про евтаназію. "Цікаві факти" продовжує тему стосунків, коли одному з пари загрожує смерть. Але цього разу оповідь ведеться від того, хто прощається з життям, констатуючи його таке саме неминуче продовження, як і завершення.
Джонсон - прекрасний, коли торкається теми історії, свободи, політичних обставин, що формують людину.
"Джордж Орвел - мій друг" та "Усмішки долі" - це оповідання з пригодницькою та психологічною складовою, в які вчитуєшся, боючись пропустити черговий вдалий пасаж і неодмінно несподівану розв'язку, що обов'язково вкарбується в пам'ять.
"Коняка Фокслі та інші дорослі оповідання" Роальда Дала
Автор дитячих бестселерів "Матильда", "Чарлі та шоколадна фабрика", "Джеймс і гігантський персик", в оповіданнях для дорослої аудиторії Дал залишається вірним собі − несподіваним, критичним і провокаційним.
До збірки "Коняка Фокслі" увійшли оповідання, написані від 1945 до 1975 року.
Якщо в текстах, написаних із власного військового досвіду ("Мадам Розетта"), більше автобіографічності й, відповідно, щирості, хворобливої веселості як засобу опору війні, то пізніші твори дуже швидко набирають обертів у своєму намаганні зробити світ кращим через оголення його недоліків і сміх над ними. Чорний гумор Дала − характерна риса, влучність якої мало кому вдалося перевершити.
Умовно збірку можна поділити на дві групи оповідань: перша присвячена людським гріхам, наприклад, нечесному збагаченню, будь-то підтасовка результатів тоталізатора, як у "Ставці на стрибок", обман інших людей у "Пасторовій втісі" чи сластолюбство у "Пригоді в Синайській пустелі".
Друга ж група подає всі "радощі" подружнього життя. "Шлях у небо", "Місіс Біксбі і шубка від Полковника", "Офірний баранчик", "Вільям і Мері" − всі вони про те, як можна соковито ненавидіти людину, який колись давав обітницю.
Оповідання Роальда Дала − чиста несподіванка, можливо, саме завдяки цій шоковій терапії й досягається виховний ефект його творів, що діє навіть на дорослих.
"Створи щось" Чака Поланіка
Так, Чак Поланік − письменник не для всіх, але якщо ви любите його жорстокість, вміння шокувати, бути генієм усього бруду цього грішного життя, то неодмінно прочитаєте "Створи щось" із задоволенням.
Заради справедливості варто зауважити, що агресії у цій книжки значно менше, ніж у попередніх романах Поланіка. Автор збірки "Створи щось" прагне нестандартних ситуацій, несподіваних розв'язок і зовсім трошки − чогось доброго. Як, наприклад, в оповіданні "Апорт!", де підліток вступає у змову з тенісним м'ячиком, щоб справити враження на дівчину, а принагідно врятувати людину, що опинилася у скруті.
Більшість оповідань збірки − це клубок емоцій. Поланік, як і раніше, вміє захопити оповіддю, збільшуючи рівень напруги. Створені автором ситуації насичені психологізмом рівно настільки, щоб читачеві вистачило ясності розуму сприймати те, що відбувається на сторінках.
"Фенікс", "Зомбі", "Тунель кохання", "Схильності" − одночасно моторошні й захопливі твори у стилі письменника, фантазія якого завжди перебуває на грані фолу.
"Олівія Кіттеридж" Елізабет Страут
У кожній із тринадцятьох частин з'являється один і той самий персонаж − колишня вчителька математики, огрядна і завжди помітна Олівія Кіттеридж.
Про що би не йшлося: нереалізоване кохання, таємні мрії, заздрість чи одвічний конфлікт поколінь, Олівія опиняється поруч, щоб зв'язати всі історії маленького приморського містечка у штаті Мен. Учасниця, свідок, уособлення довіри і авторитету, як це буває з учителями, вона проходить колообіг життя, яке навіть на сконі років дає можливість кохати.
Персонажі Елізабет Страут не претендують на героїв, вони не рятують світ, не переживають карколомних пригод, але приваблюють справжністю.
Маленька людина зі своїми драмами і схожістю з читачем доводить, що може бути набагато переконливішою за будь-яке надхудожнє літературне зусилля.
Страут акцентує увагу на кількох важливих речах: "звичайності", за якою криються неабиякі пристрасті, та внутрішньому стані літньої людини, коли вік не є вироком чи моделлю поведінки, яку мусить наслідувати кожен.
"Олівія Кіттеридж" − проста книжка лише на перший погляд, чим далі читаєш, тим більше захоплюєшся силою її стриманості та стилістичної елегантності.
"Ресторан, де виконуються побажання" Кендзі Міядзави
"Ресторан, де виконуються побажання" містить притчі для дорослого читача, вбрані у тонкі східні мудрості та алегорію. Їх важко відчути, адже читання Міядзави вимагає, по-перше, попереднього знайомства з творами автора, а, по-друге, особливого внутрішнього стану - медитативного, налаштованого на інший ритм і світогляд.
Письменник, залюблений у природу, яка є уособленням вищої гармонії, дозволяє винограду закохатися у веселку ("Дикий виноград і веселка"), болотянику і лису - змагатися за серце берези, жоржині - мріяти про статус королеви квітів ("Веселик і жоржини").
Кожна історія містить висновок, зробити який повинен сам читач, але ясно, що Міядзава дає моральну настанову, просто робить це дуже тонко і ненав'язливо.
Всі перестороги, констатації помилок, іронія та натяки на необхідність пам'ятати про смерть як найбільшу несподіванку і ліки від страждань подані з характерною для письменника філософією буддійської школи Нітірен, за якою кожна людина має природу Будди і може отримати просвітлення за життя, у певній ситуації, як, наприклад, персонаж з оповідання "Нерет Інтри".
Дивак і людина, що жила в якомусь власному світі, Міядзава писав тексти не для широкого загалу. Тому якщо вам близький буддизм і культура Японії, книжка піде пречудово, якщо ж ні - змусьте себе спробувати, раптом просвітлення - річ не така вже й абстрактна для раціонального східного європейця.
Немає коментарів:
Дописати коментар