Сім років тому у ці дні курган Савур-могила, розташований неподалік кордону з Росією, став однією з найгарячіших точок на мапі АТО. НВ нагадує про те, як 7−8 серпня 2014 року українським силам вдалося зайняти та кілька тижнів утримувати стратегічну височину, яку згодом все ж довелося залишити. За надскладну операцію Україна заплатила життями понад 30 військових.
Савур-Могила: чому ця височина така важлива
Курган Савур-Могила має висоту майже 278 м над рівнем моря і є частиною Донецького кряжу. Він розташований на сході Донецької області біля кордону з Росією, на 12 км південніше від міста Сніжне. У роки Другої світової війни за цю височину точилися запеклі бої між радянськими та німецькими військами: через домінування в довколишньому рельєфі курган був надважливою тактичною позицією. На згадку про ті події, жертвами яких з боку Червоної армії стали понад 20 тис. осіб, на вершині Савур-могили було створено меморіальний комплекс.
Після початку збройної агресії Росії проти України в 2014 році ця височина знову перетворилася на об'єкт надзвичайного значення та епіцентр кривавих події. Курган, з вершини якого відкривається територія радіусом 30−40 км, давав змогу контролювати важливу ділянку кордону з Росією, підступи до Сніжного, а також дорогу на Торез. Саме через цю частину дороги терористи «Л/ДНР» влітку 2014-го року отримували підкріплення, зброю та боєприпаси з Росії.
Тому бої за Савур-Могилу між бойовиками та підрозділами ЗСУ на той момент були надважливою частиною операції з відновлення державного кордону — спроби сил АТО поновити контроль над ділянкою українсько-російського кордону (на проміжку Ізварине — Кумачове) та перерізати маршрути забезпечення бойовиків з РФ.
Серпень 2014-го: вирішальний штурм височини
Підтримувані Росією бойовики (загін Восток під керівництвом колишнього командира донецької Альфи Олександра Ходаковського) зайняли курган у перші дні червня 2014 року. Вони зробили його опорним пунктом своєї «оборони», перешкоджаючи підвезенню провізії та боєприпасів українським силам, які того літа перебували у прилеглих районах на межі з Росією (сектор «Д», зокрема поблизу Ізваріного). Крім того, завдяки контролю над Савур-могилою терористи відстежували пересування військ ЗСУ та коригували масовані артилерійські обстріли, які велися з території РФ.
«Всі розуміли, що в будь-якому випадку цю висоту потрібно брати, тому що якщо її не взяти, то жертв буде ще більше», — розповідав згодом проекту Хоробрі серця (телеканал 2+2) Микола Капінос, на той момент командир батальйонно-тактичної групи 51-ї бригади.
Протягом червня-липня 2014 року інтенсивність бойових дій довкола Савур-могили наростала, позиційні бої за контроль над височиною перейшли у затяжну фазу. Українські військові та добровольці здійснили кілька спроб взяти курган, але це було надскладно через щільність артилерійського вогню ворога (його вели зі Сніжного, Торезу та з території Російської Федерації). Зокрема, наприкінці липня бійці одного з підрозділів 51 омбр втратили загиблими 17 осіб під час спроби зайняти Савур-могилу.
Нарешті успіху вдалося досягти силами добровольців — під час штурму кургану в перший тиждень серпня 2014 року, у якому брали участь:
- добровольці з групи Крим під командуванням Ігоря Гордійчука (нині генерал-майор, герой України та керівник Київського військового ліцею імені Івана Богуна; у 2014-му — помічник начальника розвідки зі спеціальних операцій, згодом тяжко поранений під час виходу з Іловайського котла),
- добровольчий загін з Луганська на чолі з Тимуром Юлдашевим (загинув наприкінці серпня 2014-го, в останні дні захисту Савур-могили українськими силами);
- вогнеметники 72 омбр,
- спецпризначенці 3-го полку спецназу під керівництвом Віталія Пікуліна,
- окремі частини 25-ї бригади,
- бійці першого механізованого батальйону 51-ї бригади під командуванням підполковника Миколи Капіноса.
За словами останнього, загалом у штурмі брало участь близько 70 осіб, і після двогодинного бою 7 серпня їм вдалося взяти висоту. 8 серпня українські сили остаточно закріпилися на Савур-могилі.
 |
| Група Ігоря Гордійчука (третій праворуч) на Савур-Могилі / Фото: Міноборони України |
Учасник тих подій, вояк-волонтер Родіон Шовкошитний згодом розповідав, що після успішного захоплення кургану українськими силами ворог того ж дня лише раз намагався відвоювати височину живою силою.
«Після бою внизу, коли ми піднялися вже на саму гору, знову була атака, знову жива сила ворога пішла на нас. Але з огляду на те, що кількість БК [боєкомплектів] у нас вже була обмеженою, було прийнято рішення викликати вогонь артилерії на себе. Артилерія їх [бойовиків] протверезила. Після цього ворог зрозумів, що ну його нафіг, з цими хлопцями краще справи не мати. Живою силою нас після цього більше не атакували — тільки [ворожа] артилерія крила», — розповідав Шовкошитний.
І все ж майже три тижні, протягом яких бійці утримували височину, дали змогу ЗСУ вести повноцінне спостереження за силами ворога, а на початку — навіть коригувати вогонь української артилерії по терористах та російських силах, які проривалися через кордон.
Однак ще до початку осені 2014 року Савур-могилу довелося залишити. Бойовики за підтримки військ РФ витискали сили ЗСУ, які підтримували оборонців кургану, з прилеглих до височини селищ та населених пунктів. Вже станом на 18−19 серпня терористи майже повністю оточили височину — на 340 градусів довкола українських бійців були сили ворога. Кільце замкнулося 20 серпня, коли ворожа артилерія фактично знищила село Петрівське — останній опорний пункт ЗСУ поблизу Савур-могили, куди на той момент вивезли поранених з височини. Серед них був полковник Петро Потєхін — начальник відділу парашутно-десантної техніки командування Високомобільних десантних військ ЗСУ, який напередодні намагався завести сили підкріплення на курган і сам отримав важкі поранення.
У подальші дні артилерійські обстріли Савур-могили майже не вщухали: під час одного з них 21 серпня впав 36-метровий шпиль-обеліск, який був центром меморіалу.
«Розбита снарядами, вибухами, вся продірявлена стела. Якби я ставив пам’ятник війні, я б поставив таку стелу знову», — згадував про останні дні оборони Савур-могили доброволець Андрій Палваль («Шаман») у програмі Хоробрі серця. «Для мене це той досвід, який рівноцінний усьому моєму попередньому життю», — розповідав Палваль про бої за курган.
 |
| Розтрощений меморіальний комплекс на Савур-могилі / Фото: Газета Військо України |
«Досі не можу збагнути, як ми залишилися в живих. Дійсно, бійці 3-го полку спецпризначення, що проривалися на підкріплення, були розстріляні. […] Ми пройшли ворожими тилами близько 60 кілометрів і потрапили у розташування наших військ під Многопіллям. Утім пощастило не всім: чимало хлопців опинилися у полоні, кількох поранених окупанти вбили. Загинув і Тимур Юлдашев», — розповідав Гордійчук в інтерв'ю АрміяInform.
 |
| "рускій мір" на Саур Могилі |
 |
| "рускій мір" на Саур Могилі |
Однак на цьому найстрашніше для вцілілих українських вояків групи Гордійчука не завершилося. Через кілька днів вони вийшли до Іловайська, де потрапили під розстріл замість обіцяного «зеленого коридору».
Джерело - https://nv.ua/ukr/ukraine/events/7-serpnya-yakiy-sogodni-den-shturm-saur-mogili-novini-ukrajini-50174292.html
Немає коментарів:
Дописати коментар