Ось І Літо Пройшло.

 

павутинка серпня така невагома й крихка.

її відносить вітром у напрямку літа.

ось тобі, серденько, моя рука.

ходімо за нею слідом.

все, що я маю — лишень смирення і зло.

але твоєї ніжності — нам з головою!

добре, коли тéпло.

і взагалі — добре, що є теплó.

особливо, коли ти поруч. коли нас двоє.

а зло моє лагідне, воно як теля,

на хитких вузлуватих ніжках, кучеряве, мокре.

і якщо уважно дивитися на це літо здаля,

то вже у червні можна розгледіти сепію та вохру.

на кроні неба роїлася пташина попелиця.

але десь за годину пополудні її зливою змило.

це не теля до тебе ластиться — це зло моє злиться.

бачиш, яке воно довірливе,

нерозумне,

миле.

зі слинявою мордою і шорстким язиком,

лишень простягни йому руку — і воно її лизатиме.

я втрачаю з тобою розум. стаю дурком.

ну що тут сказати.

а до бабиного літа ще стільки подій,

що вибагливим дурощам, певно, вічність тривати!

он і вересень на підході, бо дно небес у воді.

тож ходімо зі мною, серце.

дозволь тебе так називати.