Той Серпень.

 

ТОЙ СЕРПЕНЬ

дві тисячі п'ятнадцяте літо від Христового Різдва
попри все що не втілилось було особливим
і не тому що невимушено парувалися слова
а тому що скажено вродили сливи

вони нависали кетягами і тяжіли до землі
визрівали і дурманили – саме цього і хотіла ти
і було рівно стільки невимовного – скільки й слів
щоб усе це невимовне проговорити й втілити
щоб остаточно виговоритись серпневі в лице
доки він отак стоятиме і дивитиметься мимо
це непередавано млосно і солодко це –
наче ти відтепер усіма любима
наче світ – лише для тебе і все довкола – твоє
а передовсім – цей запах – водночас збудливий і невинний
бо серпень тебе домагається а для хоробрості п'є
золоті і духмяні сливові вина
і навіть повітря підхмелене – тягуче й масне
вдихається на повні груди і всотується шкірою
цей нудотний серпень колись обов'язково мине
але допоки він між нами – і я в нього вірую
а тому почуй мене здалеку – із позаслів'я – звідсіль
саме звідси починається цей римований безум
який взаємно виокремлює не таких як всі –
вже не зовсім чужих і не зовсім тверезих
це лишається між нами і серпень тут ні при чім
просто він хворіє спекою і марить нічними зливами
і чомусь особливо ввечері а іноді й вночі
пахне до сказу сливами
а зрікатися цього запаху – як зраджувати мені
як зарікатися щастя кохатися на світанку
як сторонитися дотиків – від живота і до ніг
чи остаточно виговорюватись – без залишку – без останку

(вірш - Сергій Татчин)