Запорошені, пошматовані жовто-блакитні прапорці – скрізь. На броні, на будинках, на машинах. Збройні сили Украъни йдуть вперед.
Комбат не говорить, він кидає коротко: "Говорити не можу - працюю". У нього червоні від постійного недосипання та пилу очі, запорошена борода та дочорна засмагле, зі світлими плямами від окулярів, обличчя.
Підготовка
За цим "говорити не можу" - сотні безсонних годин і тисячі намотаних кілометрів. Про підготовку наступу під Харковом знали одиниці, і те, що жодного журналіста не було допущено до зони бойових дій, всі військові одностайно визнають правильним.
В умовах повної секретності та радіомовчання були підтягнуті тони пального та постріли до танків та артилерії, зібрана значна кількість військ.
Командири підрозділів отримали завдання та рушили вперед. Без звичної для радянської людини канонади, без промов замполітів і палких закликів про звільнення рідної землі від знахабнілих загарбників. Усі знають, що свою землю треба вичистити від непотребу з триколорами, і це – робота, яку необхідно виконати.
Точкові, злі удари по росіянам завдавалися зброєю, отриманою від союзників і за даними всіх видів розвідки – від супутникових знімків до коротких SMS від патріотів. У потрібний момент у ворога були розбиті пункти управління, склади, мости, позиції артилеристів.
Танки йдуть полями, вискакуючи на дороги в найнесподіваніших місцях і розносячи в тріски колони росіян.
Доповідь від командира бронегрупи висланої вперед, навперейми колоні росіян, що відходить, пролунала під ранок. Танкісти на малошумливих трофейних танках Т-80 йшли всю ніч, орієнтуючись супутниковими системами. Під ранок в ефірі пролунала коротка доповідь:
- Вони тікають. Ти чуєш? Орієнтир***, координати***… Насипай!
У ранкових сутінках йшла колона російської техніки – тягачі з гаубицями, бортові машини, БТРи, МТЛБ, паливозаправники, БМП. Йшли без звичних триколорів над баштами, йшли щільно.
Командир танкістів нетерпляче повторив у рацію
- Та що ти пораєшся, насипай!
Свист ОФС (осколково-фугасних снарядів – О.Ш.), що летять, і «Камаз» з Z на дверцятах і на кузові буквально розлітається на частини - пряме влучення, клапті тенту ще пурхають у хмарі диму, а за мить на дорогу обрушується пекло. Яскраві спалахи, клуби диму і долітаючий через секунди обвальний гуркіт. Горять вантажівки, лопаються паливозаправники, і рідкий вогонь розтікається дорогою. «Урал» з гаубицею на причепі намагається задкувати, складається, в нього врізається такий же «Урал», що йде позаду, і тут починають працювати танки.
Обидва «Урали», що зіткнулися, огортаються одним гарячим багаттям, яскраво-димним навіть у ранкових сутінках. У кузовах рвуться снаряди, а «ведмедики» (танки на армійському сленгу, - ред) додають у цю какофонію свої хльосткі, з присвистом постріли.
На прицільній марці танкового прицілу – російський БТР-82, він повзе вздовж колони, на ходу крутить баштою, намагаючись зрозуміти, звідки б'ють танки. Мабуть, хтось дуже розумний, коли зумів розрізнити у гуркоті артнальоту постріли танкових гармат.
- Постріл!
Бронебійний снаряд розквітає іскрою на борту бронетранспортера, той завмирає і одразу отримує ОФС від другого танка - вибух під колесами відчиняє люки, зриває башту з довгою гарматою і труна на колесах перетворюється на похідний крематорій. Звідти вивалюється фігура в палаючому одязі, але пробігає буквально пару кроків і падає. По колоні б'ють з кулеметів і раптом стає тихо, тільки чути тріск патронів і снарядів, що рвуться у вогні. Зверху долітає свербіння безпілотника - він робить пару кіл над тим, що залишилося від колони і йде у бік наших позицій.
День приносить спеку та пил. Пил скрізь. На броні, на зубах, зброї. Пил, пил, пил. Гуркіт артилерії і кинута на узбіччях, а то й прямо посеред дороги техніка з ненависною Z.
Трупи у російському камуфляжі.
В одного з подряпаних кулями та осколками будинків – група полонених. Росіяни у брудній формі. Поранені. Приголомшені. Перекошені страхом обличчя. Із ними ніхто не розмовляє. До групи полонених підходить міцний офіцер у мультикамі. Запитує про щось у бійця, що стоїть поряд з ними, той знизує плечима. Тоді той питає у натовпу:
– Офіцери є? Не чую, суки! Є офіцери?
- Ні немає. Виїхали… - урозбій, неохоче відповідають.
- Армія, твою мать… - плюнувши, відходить до машини.
Накочується гуркіт танкових моторів.
Танкісти в бляшаних від поту куртках і замаслених до майже шкіряного вигляду шоломофонах махають із башт. Танки в пилу. Вищерблені, побиті кулями та уламками коробочки динамічного захисту. Вони викидають клуби чорного диму і йдуть у хмару пилу. На гусеницях – шматками висять ганчірки, колір яких вже неможливо розібрати.
Біля крайнього будинку, перед виїздом на дорогу, стоїть Т-64БВ. Йому прилетіло до башти. Прилетіло так, що кулемет загорнуло штопором. Заклинені люки відчиняли з ломом і якоюсь матір'ю. Оглушені, обпалені, але живі – найголовніше, що живі танкісти тільки хитають головами – пощастило. Питань не чують, але намагаються залишитись в бою. Комбат непохитний – «до шпиталю, ви мені потрібні живі та здорові».
Поруч верескливо гальмує "таблетка" - медична машина.
З опущеного вікна червоноокий водій щось кричить, але почути його неможливо – поряд проходить колона броні, хитаючи довгими стволами та розкидаючи дим.
Нарешті, з'ясовується, що потрібно водієві - десь тут його чекають поранені, але в цій плутанині знайти потрібну вулицю складно. Йому навперебій показують, причому всі в різні боки.
Він щось репетує в радійку, дивиться на всі боки, потім кидає «плюс», і таблетка зривається з місця.
Поранений солдат у термоковдрі нагадує закривавлену пачку ескімо. Голова та обличчя – зі слідами змитої та розмазаної крові. Поранений відверто «поганий». Біля нього – медик із «системою», розкрита сумка з червоним хрестом кинута поруч. Носилки, на які поклали пораненого, просочені кров'ю. Машина із пробуксовкою стартує.
У стабпункті пораненого приймають лікарі. З нош звисає рука і цю руку хтось швидко укладає на місце - в ній система, міхур з розчином тримає на онімілій витягнутій руці все той же бойовий медик.
Поранений не стогне, він ледве хрипить, на губах пузириться кров.
Ножиці шматують фольгу термоковдри, брудний камуфляж. У ніс шибає запах поту, бруду, крові.
Оклюзіонка (матеріал для накладення на місце поранення.. аби наприклад у легені не потрапляло повітря ззовні. - ред) на місці – це вже добре. Пульсоксиметр на палець. Новий флакон у системі.
Поранений сіпається і затихає. Хтось кидає:
- Марно...
Його укривають з головою залишками термоковдри.
Біля дверей стабпункту обривається рев мотора і різко риплять гальма. Привезли ще одного бійця.
Немає коментарів:
Дописати коментар