Він створив “краєзнавчий міф” півдня України. 200 років тому на теренах нині окупованої Росією Стародубщини народився Олександр Макаревський, що згодом прийме чернечий постриг з іменем Феодосій. Керуючи Катеринославською єпархією, священник “використає” службове становище, щоб провести масштабне дослідження, яке доводить козацькі витоки історії регіону та спростовує імперську брехню про так звану “Новоросію”.
Преосвященний Феодосій (Макаревський) – видатний український церковний діяч XIX століття, а також історик-краєзнавець. Точна дата його народження невідома, лише рік – 1822-й. Втім, світське ім’я майбутнього єпископа було Олександр, а в той час дітей називали згідно зі “святцями”. Відповідно, одна з гіпотетичних дат його народження – це 12 вересня, коли поминають святого Олександра Константинопольського та князя Олександра Новгородського.
Натомість місце народження Олександра Макаревського відоме достеменно. Історик-краєзнавець, військовослужбовець ЗСУ Роман Захарченко встановив, що його батько Григорій Макаревський у час народження сина був дияконом у селі Бряхлів на півдні Стародубщини.
Нині це село (російська назва – Брахлов) входить до Брянської області РФ. Воно розташоване за 2,5 кілометри від кордону з Україною. Навпроти – по інший бік кордону – села Семенівської громади Чернігівщини, які впродовж останніх місяців майже щоденно обстрілюють з території РФ. Не виключено, що загарбники розташовують свою артилерію, серед іншого, й на території історичного українського села Бряхлів, батьківщини двох видатних українських істориків – Феодосія Макаревського та головного редактора журналу “Київська старовина” Олександра Лашкевича
 |
| Церква Різдва Христового в селі Бряхлів на Стародубщині. Фото кінця XIX століття |
“Священницький рід Макаревських, за деякими даними, походив із селища Кобижчі на Чернігівщині, – розповідає історик Захарченко. – Юний Олександр, імовірно, не мав іншого вибору, крім як продовжувати династію. Навчався спочатку в Чернігівській духовній семінарії, згодом – у Київській духовній академії. І ще з років у семінарії та академії, схоже, мав потяг до історії. Це видно з того, що в Смоленську він став викладачем цієї дисципліни”.
До Смоленська Макаревського направили 1850 року – після закінчення навчання в академії. Українець став професором Смоленської духовної семінарії. У 1853-му був переведений до Вязьми, де став наглядачем повітового та приходського духовних училищ. Тут майбутній єпископ одружився, народив двох дітей. Проте подружнє життя тривало недовго: у 1859 році дружина Олександра Макаревського померла, після чого священник вирішив постригтися у ченці.
У чернецтві обрав ім’я Феодосій – на честь Феодосія Печерського – ігумена першого київсько-руського монастиря. Це було порушенням тодішньої церковної традиції, згідно з якою чернече ім’я мало починатися на ту ж літеру, що й мирське.
Ще під час перебування у Вязьмі Макаревський увійшов до губернського статистичного комітету, що досліджував економічне становище та демографію регіону. Таке призначення було визнанням високої освіченості українця.
У 1863 році Феодосій Макаревський став ректором Воронезької духовної семінарії. На той час він уже мав сан архімандрита.
Проте найпродуктивніший період у житті священнослужителя почався у 1871 році – після його повернення в Україну. Того року Макаревський був призначений єпископом Катеринославським і Таганрозьким. Його кафедрою став Спасо-Преображенський собор Катеринослава (сучасне місто Дніпро, храм нині належить до Московського патріархату).
 |
| Спасо-Преображенський собор у Дніпрі. Сучасний вигляд |
На єпископському служінні Преосвященний Феодосій розгорнув активну діяльність. Зокрема, реалізував свій інтерес до дослідження минулого.
“Він видав розпорядження до підлеглих священників єпархії, щоб вони збирали відомості з історії парафій, історії населених пунктів, в яких вони служили. Вони надсилали ці матеріали до консисторії. Феодосій використовував ці матеріали й архівні документи, які були в архіві консисторії. З цього компонував історичний нарис про ту чи іншу парафію. Писав історію того чи іншого населеного пункту, в центрі якої була історія місцевої парафії. Потім комплектував це по благочиннях. Публікував ці дописи в “Єпархіальних відомостях”, – розповідає Роман Захарчен
Саме “Катеринославські єпархіальні відомості”, які Феодосій почав видавати у 1872 році, почали вміщувати його історичні краєзнавчі розвідки, що публікувалися без зазначення автора. За десять років на сторінках видання були надруковані матеріали про практичні всі місцевості та поселення Катеринославської губернії. У 1882 році Макаревський зібрав усі свої напрацювання в одну книжку – “Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії”.
Як зазначає історик Захарченко зазначає, тоді такі дослідження були “в моді”. Нерідко краєзнавством займалися високі церковні чини. Так, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Філарет (Гумілевський) приблизно у той самий час видав кількатомні історико-статистичні описи Харківської та Чернігівської єпархій. Краєзнавець Лаврентій Похилевич написав “Сказання про населені місцевості Київської губернії”.
Проте лише Феодосій Макаревський настільки скрупульозно вивчав історію кожного населеного пункту.
“Він ішов у руслі свого часу. Але в сенсі краєзнавчому і системному це була піонерська робота, бо автор системно опрацьовував місцеву історію. Повз його увагу не пройшов жоден закуток його єпархії”, – каже Захарченко.
Макаревський зафіксував великий масив усної історії – місцевих легенд і переказів. Зокрема – про перших поселенців, засновників того чи іншого села або містечка. Ці перекази стали наріжним каменем для всіх майбутніх дослідників, які відштовхувалися від праці владики Феодосія. Вони відіграли важливу роль і у формуванні самосвідомості жителів півдня України.
Адже саме Макаревський зберіг для історії той факт, що більшість населених пунктів краю були засновані українськими козаками. Багато сучасних великих міст – Дніпро, Запоріжжя тощо – розташовані на місці запорозьких зимівників чи козацьких слобід. Історія української колонізації Дикого поля у XVIII столітті майже не була відображена у документах. Її Макаревський відновив з усних переказів старожилів, які збирали його підлеглі священники.
“Макаревський – творець великого краєзнавчого міфу півдня України. Для багатьох місцевостей півдня України ті розповіді, які він зібрав, стали беззаперечними історичними фактами. Хоча якщо розібратися зараз з історичної точки зору, з глибшим знанням документальних джерел, то багато з них можна піддати сумніву. Проте для багатьох сіл і містечок він створив місцевий міф і місцевий наратив, на ґрунті якого пізніше будувалася місцева історія”, – наголошує Захарченко.
Книга Феодосія Макаревського, зокрема, вплинула на видатного історика українського козацтва Дмитра Яворницького, який посилався на єпископа як на беззаперечного авторитета.
 |
| Дмитро Яворницький |
Владика також зберігав для історії церковні реліквії: давні стародруки, богослужбові книги, церковне начиння, орарі, стихарі. Все це передавав до Церковно-археологічного музею в Києві, бо в Катеринославі на той час свого музею не було. Нині більшу частину колекції Макаревського успадкував Києво-Печерський заповідник.
Крім дослідницької діяльності, Феодосій був і добрим церковним організатором.
“За 14 років свого владицтва він провів низку реформ: започаткував вибори благочинних у своїй єпархії, окружні зібрання священників, заснував духовні училища в Катеринославі, Бахмуті, Маріуполі. Крім того, створив училищний комітет напередодні своєї смерті, завдяки якому було засновано мережу церковно-парафіяльних шкіл у єпархії – понад 108”, – каже Захарченко.
Преосвященний Феодосій пішов із життя 5 лютого 1885 року. Похований у Дніпрі біля Спасо-Преображенського собору
 |
| Могила Феодосія Макаревського біля Спасо-Преображенського собору в Дніпрі |
Спадок, який він залишив по собі, і сьогодні працює на утвердження права українців бути господарями на своїй рідній землі. Примітно, що багато сіл і містечок, про які писав Макаревський – нині тимчасово окуповані. Декотрі – з 2014 або 2022 року. Є і ті, що були окуповані раніше, зокрема – Таганрожчина, запорозьке минуле якої описував владика Феодосій.
Повернення історичної пам’яті – це необхідна передумова до фізичного повернення територій.
Немає коментарів:
Дописати коментар