Кульмінація Осені.

 І жодних обіцянок більше, просто бути

За тебе як за сонце в цю жовтневу каламуть,

За наші пройдені й непройдені маршрути,

За всі питання - бути чи не бути,

І ти не обіцяй нічого, просто будь.

У нас на двох одні слова і жарти спільні,

Рубці мої твоїми стали. Боже мій!.. -

Всі твої дотики - пестливо мимовільні, -

А що як ми всього лиш пацієнти в божевільні

Й я ще один із тисячі месій?..

Ти не чудуйся моїм примхам, тітка осінь

Вже місить тісто з свіжороджених жалів,

Я б так хотів, аби ти оселилась тут назовсім,

Між цих книжок блукала б часом гола й боса,

А я б світив тобі, допоки не згорів.

Та жодних обіцянок більше, просто бути

За тебе як ніхто з-поміж скінченності людей,

За наші пройдені й непройдені маршрути,

За дві хвилинки, коли хочеться побути

Ще трохи разом в глибині твоїх очей. 

(вірш - Сергій Мартинюк)