путін і СЕКС(ознаки педофіла)

Стосунки між владою і суспільством – це, в якомусь сенсі, завжди сексуальні стосунки. Саме тому сфера політичного сприймається настільки емоційно й особистісно. У сексуальному підґрунті ховається таємниця легітимності, в цьому полягає її містика – а не тільки у раціональному договорі.

Мішель Фуко писав, що сексуальність у відносинах влади має максимальну інструментальність. Саме вона є неусвідомленим провідником влади, який, наче тонке мереживо грибниці, пронизує все суспільство, щоб передавати імпульси і ресурси. Сексуальність орієнтується на перманентне розширення сфер впливу та контролю, вона може використовувати як інструмент все що завгодно: від правил – до порушення табу, від краси – до огиди, від задоволення – до болю.

І російська влада використовувала всі ці інструменти цілком свідомо. В якомусь сенсі, країна, яка прийняла тюремну культуру як невід’ємну частину власної культури, прийняла зрештою і тюремні правила, які передбачають цілком конкретне, неметафоричне сексуальне підґрунтя у взаємовідносинах влади, а також підкорення.

Для російської політичної культури лідер держави – це завжди не стільки батько, скільки пахан. І прийняти владу в такій ситуації – означає ще й убезпечити себе від сексуального насильства. Це непрямо підтверджується кількістю насилля на сексуальній основі у міліцейських відділках та в армії, про які постійно заявляють російські правозахисники. Крім того, навіть лінгвістичний аналіз політичного дискурсу в Росії також демонструє неймовірну кількість метафор, пов’язаних із сексом та геніталіями, неприродніми формами злягання, зґвалтуванням і примусом. 

Історія Путіна у владі розпочиналась з розбудови образу мачо і логічно дійшла до “нравітса, нє нравітса – тєрпі, моя красавіца”. Було дивно роками спостерігати за тим, як росіяни вбачають сексуальну привабливість у невеличкім лисуватім мужичку, вочевидь позбавленому харизми чи фізичної притягальності. Путін – не Райян Гослінг, не Аль Пачіно, не Тімоті Шаламе і ще тисяча різних НЕ. Взагалі, важко знайти аудиторію на цей типаж маленької сірості. Але влада вперто нав’язувала росіянам (і не тільки) уявлення про Путіна як про сильного, домінантного та сексуального.

Путін публічно фліртував із жінками, прилюдно принижував інших чоловіків, регулярно з’являвся топлес, демонстрував біцепс і жартував слизькі жарти. Він навіть розлучився із дружиною, бо замість Люди одружився на всенькій Росії. Навряд чи він ховав свою родину з міркувань безпеки. Але, мабуть, хотів бути мрією кожної нещасливої росіянки (а таких там багато). І для цього він мав бути вільним. Вільним і доступним. Чутки про Кабаєву та інших жінок активно циркулювали в суспільстві, нікого не дивували і не приголомшували. Справді, що тут дивного – поборник традиційних цінностей, православний, має коханок. 

Уже на початку 2000-х будь-які звинувачення на адресу Путіна в розпусті зустрічалися зі зворотніми закидами у ханжестві. Стало зрозуміло, що Путін вийшов за рамки традиційних уявлень про мораль, і що сексуальні скандали йому не загрожують. 

Поступово характер влади в Росії змінювався. Але не суттісно. Змінювалася сила тиску влади на власне суспільство, її агресивність і всепроникність. Російський соціум, котрий уже прийняв Путіна як сексуально амбітного пахана, на якого не поширюються загальноприйняті моральні настанови, мав небагато шансів покинути цю в’язницю. Що це означало для самого Путіна? Для Путіна це означало те, що він почне шукати нових жертв. Адже зґвалтоване і принижене російське суспільство перестало бути жертвою, натомість стало співучасником. І тоді він почав виходити за рамки загальноприйнятих норм і традиційних стратегій. 

Те, що Путін не має обмежень, демонструють його стосунки із Кабаєвою, молодшою від нього більш ніж на 30 років (і, цілком ймовірно, на початку цих стосунків вона не була повнолітньою). І демонструють це не меншою мірою, ніж теракти у власній країні та за її межами. 

Те, що влада тісно пов’язана із сексуальними девіаціями – не новина. Людині, яка вийшла за рамки суджень традиційної моралі, здається, що кордони – це для плебсу. Путін у Росії порушив всі заборони, які суспільство конструює для влади – починаючи від обмеження майнових та фінансових зазіхань, і до неприпустимості насильства. 

У Росії йому належить буквально все. Те, що не націоналізоване, належить гаманцям Путіна, яких ми за звичкою звемо олігархами. Але олігарх – це самостійна фігура, а в Росії самостійних фігур, крім Путіна, не існує. Все, що націоналізоване, по суті, путінізоване, а приватна власність – це фікція, мета якої – заспокоювати суспільство. Коли Путіну потрібно, він може забрати у росіян все – від рахунків у банках до їхніх власних життів, які в Росії коштують не дорожче за пару кілограмів м’яса. 

Насильство давно є нормою життя в Росії, насильство не є для Путіна чимось неприйнятним чи навіть поганим. Задля виконання своїх бажань він годен втопити у крові мільйони. Для нього не існує недопустимого насильства. Насильство – це лише інструмент, корисний і ефективний. 

Чи можемо ми допустити, що Путін порушив і сексуальні табу, якщо інші порушені так очевидно і радикально? Дослідник сексуальності і моралі Жорж Батай пише, що людина, яка втрачає людську подобу, втрачає і смак до людської насолоди. Відтак для такої особи починається довгий шлях експериментів, щоб знайти задоволення. А особливість сексуальних експериментів, як стверджує Батай, проявляється в тому, що вони неминуче ескалюються в бік усе більшої і більшої жорстокості.

То, можливо, Путін зовсім відмовився від статевого життя, і в диктатора взагалі немає сексу? Але навіщо тоді він приймає ванни з оленячої крові? Справа навіть не у шаманстві, не в патологічному страхові за власне життя, і не в пластичних операціях, які мають зробити діда привабливим і молодим. Передовсім, секс завжди був дуже важливим для його позиціонування. Лідер, який побудував свій публічний образ на сексуальній привабливості і домінативності (від зворотного) і навіть у 70 років жартує про “попи” і “тєрпі, моя красавіца”, навряд чи може використовувати своє лібідо в якийсь інший спосіб, крім як порушувати табу і заборони.

Найстрашнішими сексуальними табу є інцест і педофілія. Жарти про педофілію Путіна, можливо, не є жартами. Можливо, псевдомачо у свої 70 років після ванни з крові із оленячих рогів викликає до себе не Аліну Кабаєву, яка вже набрала і втратила підліткову привабливість, а когось беззахисного і маленького, когось, кого не можна використовувати в якості сексуального об’єкта нікому і за жодних умов. Але невже якісь обмеження можуть стосуватися людини, яка сама себе бачить у якості пахана всього світу? 

Якщо прислухатися до того, як Путін говорить на публічних заходах, особливо тоді, коли він звертається до загалу, знеособлено, то можна помітити, що він говорить із людьми так, ніби звертається до групи дошкільнят. Голосом майже лагідним він говорить абсолютно страшні і жахливі речі. Він підбирає такі метафори і порівняння, наче йому треба щось пояснити малюкам. Ніби він збирається не залякати, а втертися в довіру. Він намагається заспокоювати в момент, коли оголошує, що зараз почне вбивати мільйони людей, і звинувачує жертв у власній агресії. “Ви просто не залишаєте мені вибору, ви жахливо поводились, дядя Володя змушений вас покарати”, – ось що він направду говорить.

З його образу, з його лексикону, жестів, міміки зникла напористість активного мачо, але з’явився заколисуючий тон старого маньяка. Навряд сьогодні він здатний молодечо танцювати з канцлеркою, він радше тихенько запропонує цукерку її пухкому онукові. 

В інтернеті мільйони фотографій Путіна, який цілує дітей. Починаючи з того знаменитого хлопчика, якому він припав губами до живота. І потім терабайти малюків, яких Путін тримає на руках, обіймає, притискається, хапає за щоки. Російське суспільство, як покірна жертва, вправно випереджає бажання царя – цього року Путіна з днем народження вітали сотні дитячих колективів. Дитячі садочки, юнармія, спортивні секції, школи – усі масово і гучно кричали “с дньом рождєнья, дядя Вова”! Адміністративна вертикаль – це нерв, який проводить бажання Путіна із бункера в народ, і цього року вертикаль спрацювала на відмінно. Тому якщо Путін хоче дітей, він їх отримає.

Немає сумнівів: коли чинна влада в Росії буде зруйнована – чи внаслідок смерті Путіна, чи внаслідок змови еліт, чи внаслідок того, що в бункер прилетить ракета – ми дізнаємося дуже багато про вподобання російського диктатора. Він посяде достойне місце серед антропомонстрів – Івана Грозного, Влада Дракули, Адольфа Гітлера та інших збоченців, які не гидували абсолютно нічим, щоб заподіяти лихо і біль усім, до кого можна дотягнутися. Також ми дізнаємося багато про методи, якими він творив зло.

Я не здивуюся, якщо ми дізнаємося ще й про дітей із бункера, про яких ми так багато жартували в останні роки.

Катерина Мола,  опубліковано у виданні ҐРУНТ