Квіточка Березня - Yanina.

зима відступає, задкує, лишає міста –

в руїнах відлиги, у рештках вологого тліну.

римовані вірші щоранку стають на коліна

в натхненнім чеканні на друге пришестя Христа.

 

раніше світлішає. в ці знеособлені дні

тамує любов, а виструнчують злість і скорбота.

неквапне письмо – як висока й сумлінна робота

/чи навіть служіння/ усе ще підвладне мені.

усе ще печаль, як синичка, злітає до рук/

з піддашка небес/ поживитися крихтами літер,

за мить до тепла – за безодню, за вічність до літа!

усе ще – Пессоа, Конде, Хіменес, Римарук.

 

здавалось би, вдуматись – скільки тієї журби?

якщо і не порівну, вірші втамують поволі.

ліричне смирення – в поезії і в алкоголі,

в буденній молитві, в гулянні повз отчі гроби.

 

у праведній втомі… в прозорім склепінні дерев

важкі небеса набираються кольору й сили.

прийдешня пора /по обіді/ трагічно красива,

і все ще вібрує підшкірною нотою ре.

 

поквапся, мій Господи, вслухайся в ноту оцю,

що тане навскіс, наче промінь, кожнісінький вечір.

прийди і розчуй невимовне в мені , і до речі,

не треба про це говорити /допоки/ Отцю.

 

/облуда і лжа розсипається в наших очах/

нехай переймається тим, що закінчився лютий –

не другим пришестям, не виходом Сина у люди,

а чимось суттєвішим – птахом у небі хоча б.