Перелік російських військових "традицій" був би неповним без згадки про масові вбивства цивільних. Кожна війна, в якій брали участь росіяни, має свою криваву мітку їхніх звірств. В українській історії це Батурин 1708 року, у польській — Варшава 1794-го, у французькій — Шампань 1814-го…
російські війська вбили від 11 до 15 тисяч мирних жителів — не пощадили ні дітей, ні жінок, ні людей поважного віку. Місто перетворили на згарище.
Різанина в українському Батурині стала першим злочином російських військ, що шокував усю Європу. Однак далеко не останнім.
Минуло сто років, і французи змогли переконатися в жорстокості російських військ на власному досвіді. Під час окупації Франції в 1814 році.
Вже того року в Парижі видали книгу під промовистою назвою «Історичний опис жорстокостей, вчинених козаками у Франції». Французький історик Анрі Усей наводить похмурий підрахунок тих жахіть.
«…Чоловіків рубали шаблями та кололи багнетами. Голі та прив’язані до ліжок, вони повинні були бути присутніми при насильстві, що чинилося над їхніми дружинами та дочками; інших катували, сікли, підсмажували на вогні…
Священників Монлодона та Ролампона кинули мертвими на місці. У Бюсі-ле-Лон козаки підсмажували на вогні ноги слуги, залишеного охороняти замок…»
Убивства і ґвалт. Саме так можна змалювати похід донських козаків генерала Платова до міста Монміраль на початку лютого 1814 року.
Книга «1814. Цар у Парижі», Марі-П’єр Рей:
«Козаки схопили п’ятнадцять видних городян, розділи їх догола і дали кожному по п’ятдесят ударів батога… Дівчат та жінок здебільшого ґвалтували прямо на вулиці. Деякі викидалися з вікон, щоб уникнути безчестя. Батькам, які намагалися вирвати дочок із лап цих звірів, шаблями відрубували руки».
Такою була Франція 1814-го. А двадцятьма роками раніше, 1794-го, чудо-богатирі фельдмаршала Суворова — гордості російської військової історії — вирізали цивільне населення передмістя Варшави — Праги. Під час різанини загинуло понад двадцять тисяч мирних жителів.
Книга «Спогади Фаддея Булгаріна», Ф. Булгарін:
«…наші солдати, вриваючись у будинки, вбивали всіх, хто їм траплявся… Жорстокість і жага помсти дійшли до найвищого ступеня… офіцери були вже не в силах припинити кровопролиття… Наші солдати стріляли в натовпи, не розбираючи нікого, — і пронизливий крик жінок, крики дітей наводили жах на душу…»
Завоювання Північного Кавказу царськими військами нагадувало різанину у Варшаві. Щоправда, кавказька — тривала десятиліттями. Про жорстокість царських генералів — особливо Єрмолова — там і досі ходять легенди.
російські історики сором’язливо називають низку безперервних масових вбивств — «умиротворенням» Кавказу.
«Взяв я частину загону переможних військ… винищив… села дженгутайські, в яких наважилися вони підняти зброю проти нас, і разом з ним і віддав вогню всі будинки та маєтки.
Зрадників ніколи не буде на тій землі і вічно блукати будуть у горах… З іншого боку Дагестану пішов генерал-майор Пестель зі своїм хоробрим загоном у місто Башли, звідки прогнав усіх зрадників і зовсім винищив гніздо розбійницьке. Одним словом, у Башлах не залишилося каменя на камені…»
росіяни взагалі не вважали кавказців за людей. Для чеченців, аварців, лезгінів та інгушів навіть вигадали принизливе прізвисько — «народці». З представниками «народця» навіть не намагалися домовлятися. Грабувати та вбивати їх було офіційною доктриною.
Приєднання Середньої Азії до імперії також було кривавим. Військові походи змінювали каральні акції і навпаки. Одна з таких акцій — різанина генерала Кауфмана 1873 року знову таки шокувала Європу. росіяни тоді «покарали» мирних туркменів.
«глибокий і швидкий потік був буквально заповнений туркменами: молодими, старими, жінками, дітьми; всі кинулися в озеро від козаків, котрі переслідували їх, марно намагаючись досягти протилежного берега. Туркменів загинуло тут до 2 тис. осіб різної статі та віку; частина потонула в озері, частина в навколишніх болотах».
Перша світова війна — чергова кривава мітка російської армії. Все сталося у серпні 1914 року, коли російські війська почали наступ у Східній Пруссії і полк гвардійської кавалерії зайшов у село Абшванген.
Німецькі розвідники пострілом здаля вбили одного з російських офіцерів. Натомість покарати вирішили звичайних селян.
Книга «Geschichte und Dokumentation eines ostpreuβischen Landkreises», Schulz H.:
«…російські солдати, рано вранці увірвавшись у село, відразу ж почали підпалювати всі будинки і стріляти у все, що рухається. При цьому було застрелено близько двох десятків чоловік, а літня жінка Йоганна Еггерт, яка не могла встати з ліжка, згоріла у своєму будинку…»
Хронологія жаху продовжилася — росіяни зібрали в північній частині села всіх мешканців чоловічої статі незалежно від віку. Людей вивели за околицю та розстріляли.
«…На дорозі, що веде до Вісденена (на північний захід від Абшвангена), було розстріляно 13 осіб, біля вітряка 15 і біля старого гравійного кар’єру у млина 17 осіб, зокрема кілька юнаків віком 15–18 років.
Один хлопчик уникнув смерті, оскільки опинився під іншими вбитими і пролежав понад три години. Один з мешканців врятувався, сховавшись на церковному дворі між двома могилами».
Шлейф убивств, грабунків і зґвалтувань супроводжував і спадкоємницю російських військових традицій — Червону армію. Одними з наймасовіших в історії стали вбивства цивільних у Східній Пруссії в 1945 році. Особливо жорстокими були події в містечку Метгетен.
Hermann Sommer: Maschinenschriftliche eidesstattliche Erklärung:
«…крім розкиданих навколо містечка одиничних трупів, було виявлено два пагорби, в яких лежало близько 3000 трупів, переважно жінок, дівчат та дітей…»
Низка масових страт цивільних котилася Афганістаном, під час його окупації СРСР. Так, відомим є інцидент, що стався в Кабулі 22 лютого 1980 року, коли після вбивства радянського офіцера на міському базарі група його товаришів приїхала на місце його смерті й розстріляла десятки випадкових людей.
Криваві військові традиції нікуди не зникли і після розпаду СРСР. Як і сотні років тому, звірства російської армії знову шокували Європу. Тоді всі європейські ЗМІ дізналися назву села — Самашки.
У квітні 1995 року російські штурмові групи атакували його, вбиваючи мирних чеченців та спалюючи їхні будинки. Так звану «зачистку» не пережили 103 людини.
…Високоточна зброя… Немає аналогів… Військово-космічні сили… Останні кілька десятків років пропаганда створювала образ російської армії — суперсучасної та технологічної. Так само вигадали образ російського солдата — гідного професіонала зі своїм кодексом поведінки. Навесні 2022 року всі ці казки розвіялися як дим.
Коли стало відомо про масові вбивства у Бучі, Ірпені та Бородянці, весь світ впевнився, що російський солдат — той самий бородатий нелюд із витріщеними від злості очима, що вбиває і ґвалтує все на своєму шляху.
Таким його бачили мирні мешканці у спаленому Батурині 1708 року, французькі селяни в 1814 році та люди в кавказьких аулах і туркменських кишлаках. «Славні» російські військові традиції залишаються незмінними.
Немає коментарів:
Дописати коментар