А сам при цьому виявився хамом.
"Кто для вас украинцы?" – запитує журналіст у нього в кулуарах церемонії. Відповідь звучить феноменально: "Когда я делал фильм об Италии, в Неаполе у меня было интервью с мафиози. Я спросил у него: "Вы когда-нибудь убивали?". Он ответил: "Следующий вопрос". Я решил, что он меня не понял. Я повторил. Он пристально посмотрел на меня и сказал: "Следующий вопрос!". Вот и я также не могу ответить на ваш вопрос. Я очень плохо знаю Украину, я не жил среди украинцев. Я только знаю – пусть это и не вызовет большой любви ко мне, – что в сталинских лагерях было много украинцев. Среди надзирателей. Говорит ли это о чем-то? Не знаю. Поете вы много и замечательно, едите вкусно. Но я не совсем понимаю вашу ситуацию с языком: вот сегодня меня в гостинице, где я живу, официантка на русском спросила: "Вам меню на английском или на украинском? На русском у нас нет". Что это было?" І у мене виникає таке ж саме запитання... "Що це було?" Шукає на це відповідь і український письменник Юрій Вінничук.
Уявімо собі, що якийсь український журналіст, отримуючи в Ізраїлі відзнаку, на запитання про євреїв відповів би так: "Я погано знаю євреїв. Я тільки знаю, що перед війною в уряді СССР і серед чекістів було дуже багато євреїв. Чи це говорить про щось?"
Якби журналіст мав національну гордість і щось більше читав, окрім детективів, то міг би й заперечити, звинувативши Познера у нахабній брехні. Думаю польський журналіст, почувши схожу ахінею від якогось німецького піцика, завалив би ще йому й по писку. Але ми – ні, ми мирні. Тому нам і плюють в душу. Про те, де саме було найбільше українців, можна прочитати навіть у Солженіцина, який мріяв про русскій мір з Україною включно. Але навіть він, який теж притримувався тієї думки, що українців вигадали австріяки, писав про те, що в сталінських концтаборах серед в'язнів переважали українці. При чому не тільки перед війною, а й після війни, коли в табори потекли десятки тисяч західних українців. "Национальный состав заключенных Степлага в процентном отношении составлял: русских 12,8% – 2 661 человек, украинцев 46% – 9 596 человек, прибалтийцы 22,4% – 4 637 человек, а также присутствовали представители народов Кавказа, республик Средней Азии и даже евреи". В таких жахливих умовах, коли на тебе щодня чатує смерть, людина мимоволі звіріє. Навіть французи та італійці у сталінських таборах ставали канібалами. До війни чимало начальників сталінських концтаборів були євреями. І гітлерівські крематорії та газові камери обслуговували євреї. Євреями були й капо – дрібні прислужники в концтаборах. І ті, що займалися перемелюванням спалених кісток, теж були євреями. Але чи можна цей факт кидати в обличчя цілій нації? Виявляється можна. Особливо, якщо ця нація тебе вирішила нагородити за – смішно сказати! – "великий внесок у розвиток міжнародної журналістики"!!! Що й казати – внесок відчутний. Дивно ще, як Познер не ляпнув, що у гітлерівських таборах теж було багато українців серед наглядачів. А міг би. На цю тему теж є відповідна літературка. В одного польсько-єврейського автора так і написано було, що саме українці з собаками оточили вагони і зустрічали євреїв палками. При цьому вони кричали: "Bystriej! Bystriej! Bystriej!" Автор цей уже давно на тамтому світі, але осад залишився. Що там уже дивуватися, коли російський телеканал порівняв Тараса Шевченка з Гітлером. "Цікавий факт: за ненависть Тараса Шевченка до росіян фашисти дозволяли ставити його портрети поруч з портретом Гітлера і зберегли його пам'ятник в Києві". Але ж німці не тільки пам'ятників Шевченкові не нищили, а й пам'ятників Пушкіну, Короленку, Артему, ба навіть Лєнін вистояв. Лише бідолашному Сталіну не фортунило. Його валили самі ж українці. Для диктора російського телеканалу Шевченко – "відвертий русофоб". Ну, що ж, з таким самим успіхом можна Державіна, Аксакова, Достоєвського, Некрасова, Єсеніна, Солоухіна назвати антисемітами. Пора б їх вилучити зі шкільних програм. Щоб Познера не дратувати. Зрештою, Шевченко давно уже дратує українофобів "с его двояким поэтическим термином "московщеня". Так он назвал в одной из поэм рождённого от солдата ребёнка, а читатель уже должен сам ломать голову, что это такое: то ли просто намёк на москальское происхождение дитяти, то ли плохо скрываемое презрительное "московське щеня". Дурість людська безмежна. Але реагувати на дурість треба. Польські журналісти, які поглумилися з українок, втратили роботу.
Більше читайте тут: http://tsn.ua/analitika/plyuvok-vid-moskovskogo-gostya-287834.html
Немає коментарів:
Дописати коментар